Ось вони йдуть. Корогва у них має,

      наче вогонь. Наче дим наступає,

      сива юрба. Сунуть лави тісні,

      чутно – співають «про волю пісні».

      «Смело, друзья!» Але пісня ридає,

      «Смело, друзья!» Мов на смерть проводжає.

      Страшно, який безнадійний той снів,

      хто ж би під нього боротися вмів?

      Ні, не про волю сей спів! Про неволю

      плаче, й голосить, і тужить до болю

      голос сумний, не вважа на слова,

      плач погребовий слова покрива.

      «Смело, друзья!» Се в тюрму чи на страту

      хоче додати одваги брат брату?

      Плаче беззбройний над братом-борцем

      так, наче в землю ховає живцем.

      Вроджені в злу розпачливу хвилину,