Життя Марлен Дітріх. Том 1. Мария Рива
Читать онлайн книгу.ян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх примірників, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, аудіо -і відеокасет, дискет, інших носіїв інформації, обладнання та матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Кримінальне переслідування також відбувається згідно з відповідними законами країн, де зафіксовано незаконне відтворення (поширення) творів.
Книга містить криптографічний захист, що дозволяє визначити, хто є джерелом незаконного розповсюдження (відтворення) творів.
Щиро сподіваємося, що Ви з повагою поставитеся до інтелектуальної праці інших і ще раз Вам вдячні!
Моя величезна подяка усім, хто підтверджував те, що зберігає моя пам’ять, хто став у змозі внести до неї зміни, підштовхнути її до згадування, кинув їй виклик та очистив від непотрібних фактів.
Усім, хто жив із наслідками цих подій та все одно любив мене, моя довічна відданість.
Ця книга написана для родини Ріва – такої маленької та водночас великої, яка існує наперекір усім…
А також для
Тамі
Шонеберг
Певно, він був неперевершений! Прямий, немов шомпол, у бездоганно пошитій кавалерійській формі глибокого синього кольору, яка щільно обтягувала м’язи на спині завзятого фехтувальника, із елегантним виразом на обличчі. Міцні вилиці підкреслювали очі, що проливали чисте блакитне сяйво з-під напівприкритих повік. Термін «закликаючий погляд» тоді ще не був вигаданий, але саме це визначення якнайкраще пасувало б погляду Луї Отто Дітріха. Він мав вигляд саме тієї людини, якою був насправді: прусський офіцер, який народився вже із позначками свого класу та його привілеями. Він зняв свій шолом із шишаком, і його рудувате світле волосся – колись світ знатиме цей колір як «тіціанівський», особливо коли згадуватиме колір волосся його дочки,– відбило спалах післяполуденного сонця, промені якого пронизували наскрізь завіси з вікторіанського мережива в бібліотеці його батька. Як знаний гульвіса, Луї Дітріх давно звик до прочуханок, що влаштовував йому багатостраждальний батько.
– Кажу тобі востаннє, якщо ти не покинеш вештатися із тими своїми шльондрами, я відправлю тебе через море до індіанців, щоб вони зняли з тебе скальп!
Луї так часто чув погрози бути засланим до найвіддаленіших куточків Африки та залякування ордами індіанців, що просто мовчав у відповідь, виструнчившись перед письмовим столом батька і терпляче чекаючи кінця чергової лекції, яких чув уже безліч. Це були ті погрози, які жоден чоловік із здоровим глуздом не сприймає всерйоз. Другий син аристократичної родини, Луї добре знав, що йому не варто заглядати далеко вперед, а втрачати йому взагалі було майже нічого.
На нього неминуче чекала військова кар’єра, яка одразу ж впевнила його в елегантності офіцерської форми та спокусила безперебійним забезпеченням напоями та постійною наявністю компанії в азартних іграх. Куртизанки були такою ж невід’ємною часткою цього життя, як сяючий дуельний клинок, що вишукано бовтався біля його стрункого стегна. Нещодавно відзначившись в усіх полкових дисциплінарних протоколах, які тільки можна уявити, він відчував, що відтепер батьківщина має справедливо пишатися його військовою наснагою: він виконав свій обов’язок і заслужив право віддатися улюбленому виду спорту. Луї подобалося гратися у кохання: його вабило впольовувати гарних пташок, переслідувати їх та ловити. Далі – неминуча капітуляція. Як і будь-який блакитноокий розпусник, він завжди атакував, і дівчата непритомніли в очікуванні цього.
– Чорт забирай, Луї! Ти що, не маєш, що сказати?
У відповідь син спокійно, немов читаючи катехізис, усоте пообіцяв батькові зійти з хибного шляху, оберігати благородне ім’я Дітріхів від найменшого натяку на скандал та невсипно прагнути до того, щоб бути гідним обличчям своєї родини – сином, яким вони могли б справедливо пишатися. Луї був здатен зачарувати навіть жайворонків у піднеб’ї. Щомісячний ритуал «примушення Луї побачити його помилки» завжди закінчувався формальним потисканням рук, шанобливим клацанням підборів, галантним тостом на честь кайзера та дзвоном келихів із відмінним шампанським, яким славився винний підвал його батька. Після чергового покаяння Луї виходив з дому, щоб негайно додати щастя до одного з тих дівочих життів, що юрмилися навколо нього.
Але коли він використав свої таланти у родовому гнізді, спокусивши одну з покоївок, обурена мати не стала розводити довгі дискусії, а тим паче не побігла по шампанське. Вона одразу ж твердо оголосила, так, щоб почули усі:
– Луї одружується!
Дітріхи зібралися на сімейну раду. Брати, сестри, дядьки, тітки, кузени й кузини – увесь велебний клан. Вони прибували в розкішних ландо, верхи на конях, що ставали дибки, деякі навіть у власних «Ріменвагенах» від Даймлера[1], які лякали породистих рисаків, запряжених у візки. Серед цього розмаїття, де похитувалися жіночі голівки в капелюшках, розгладжувалися
1
«Daimler Riemenwagen» – легковий автомобіль каретного типу, розроблений німецькими інженерами Готлібом Даймлером і Вільгельмом Майбахом у 1895 р.