Проект «Україна», або Спроба Павла Скоропадського. Данило Яневський
Читать онлайн книгу.
були розібратися з причинами, які прирекли Російську імперію, з тим, що, власне, приховує термін «Українська революція», та з головними міфами, які нав'язуються суспільству деякими представниками офіційної історичної науки. Спробували були розібратися і з тим, що ці дослідники ховають – як від себе, так і від людей.
Чільне місце в розвідці приділили діяльності російських та українських «вільних мулярів», зокрема двох антагоністів – Михайла Грушевського та Олександра Керенського. Не обминули увагою діяльність агента іноземного впливу і державного зрадника Володимира Винниченка та його боротьбу проти Грушевського. Показали і вплив обох цих конфліктів (але не тільки їх) на трансформаційні процеси в Російській державі в 1917 р.
Детально проаналізували доктринальні погляди провідних діячів УЦР та особисто Грушевського в царині державного переустрою Росії, обставини народження Української Центральної Ради, джерела її фінансування, боротьбу її керівництва з Тимчасовим урядом, дії сепаратних Установчих зборів та громадянську війну на території південно-західних губерній Російської держави.
Встановили, що ніякої України до серпня 1917 р. не існувало, і сам цей термін в політико-правовому, адміністративному сенсі можна вживати виключно від серпня 1917 р. Змушені були констатувати і те, що так званий III Універсал був не чим іншим, як оголошенням громадянської війни, а IV – став останнім кроком до могили УЦР.
Описано в розвідці і технологію захоплення проводом української націонал-соціалістичної Центральної Ради влади у Південно-Західному краї Росії, здійснення найтяжчого злочину – державної зради, яка виявилася у факті підписання сепаратної мирної угоди з країнами Почвірного союзу в Бресті та подальшій окупації частини Російської держави військами Австро-Угорської та Німецької імперій.
Насамкінець ми були змушені констатувати: плід 9-місячної діяльності Конституційної комісії Центральної Ради – Конституція Української Народної Республіки, або «Статут про державний устрій, права і вільності УНР» – став вершиною інтелектуального убожества українського націонал-соціалізму.
Узагальнення здобутків сучасних українських істориків дозволило постулювати такі аксіоматичні положення:
1. Сучасна держава Україна являє собою конгломерат нетотожних за обставинами походження та розвитку земель, об'єднаних в одній державі терористичними та/або адміністративними методами.
2. Держава Україна в її сучасному стані приречена.
3. Яких-небудь суттєвих історичних, ментальних, правових, культурних, ідеологічних, економічних, психологічних або будь-яких інших причин, які уможливили б її продуктивний розвиток на власній основі, не існує.
4. Сучасна держава Україна, подібно до сучасної Бельгії, виразно складається з двох основних історико-культурних територій та спільнот.
5. Територія власне «України-Руси» має за кордони лінію: Хутір-Михайлівський – сучасний північно-східний кордон сучасної держави Україна по правий берег р. Ворскла – по правому березі р. Ворскла до її впадіння в р. Дніпро біля м. Кременчук – Кременчук – Олександрія – Знам'янка – правий берег р. Велика Вісь – Умань – Бершадь – Піщанка – лівий берег р. Дністер – м. Новоселиця – сучасний україно-румунський – україно-словацький – україно-угорський – україно-польський – україно-білоруський кордон – Хутір-Михайлівський.
6. Територія сучасної держави Україна, що розташована на схід від лінії Ворскла – Дніпро, є відмінною від першої за походженням, політичним, економічним, історичним утворенням.
7. Спільнота, яка проживає на території умовної «України-Руси», та спільнота, яка проживає на решті території сучасної України, – це дві відмінні спільноти за обставинами походження, історичного розвитку, за мовою, конфесіональними уподобаннями, культурними орієнтаціями тощо, які мають латентний конфліктний характер.
8. Сумістити орієнтації та уподобання обох спільнот у межах однієї політичної системи неможливо.
9. Продуктивний компроміс між цими спільнотами якщо і можливий, то виключно за зразком Фландрії та Валлонії.
10. Будь-яка централістична модель побудови політичної системи України прирікає державу, країну, державні інститути, соціум, громадян на перманентні конфлікти, стагнацію та занепад.
11. Єдиною продуктивною формою державного устрою «України-Руси» може бути правове федеративне об'єднання самоуправних громад з делегацією деякої частини повноважень конституційно суворо обмеженій кількості центральних органів влади.
12. В основу конституційного устрою «України-Руси» мають бути покладені принципи, задекларовані Михайлом Драгомановим та професором Київського університету Св. Володимира, дійсним статським радником, заступником міністра закордонних справ Української Держави в 1918 р. та Української Народної Республіки в 1919—1920 pp. Оттоном Ейхельманом.
Українська Держава/Гетьманат: сучасний стан розуміння проблеми
На перший погляд особливості становлення та функціонування Української Держави (УД) на чолі з Павлом Скоропадським є темою, вивченою