Міжнародний літературний конкурс романів, кіносценаріїв, п’єс, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація слова» був заснований за підтримки бренда найпопулярнішого українського шоколаду «Корона». Головна мета конкурсу – сприяння розвитку новітньої української культури.

      Література, кіно і театр обрані не випадково, адже саме ці жанри є стратегічними жанрами культури, що формують і визначають зрілість нації.

      Метою конкурсу та його завданням є пошук нових імен, видання найкращих романів, стимулювання й підтримка сучасного літературного процесу, кіно й театру, і як наслідок – наповнення українського ринку повнокровною конкурентоспроможною літературою, а кіно й театру – якісними українськими фільмами й п’єсами.

      koronatsiya.com

      Щасливе поєднання

      Письменник і художник Юрій Логвин здобув любов читачів і популярність ще в шістдесяті роки минулого століття. Дотепер він залишається вірним обом своїм музам: і красному письменству, і пензлю. Щоправда, не забуває водночас і ще кількох додаткових муз. Зокрема, Кліо і Ерато. Останній музі, як свідчить його новий автобіографічно-гротесковий роман «Мої Дікамерони», Юрій Логвин залишається чи не найбільш вірним і донині завдяки своєму молодечому запалу. Це щасливе поєднання талантів письменника і художника.

      Дві тисячі дванадцятого року Юрій Логвин отримав диплом «Золотого письменника України». Вартий він, як на мене, і «Золотого художника». А поки в Україні не знайшлося такої номінації, його пензель убирає, без перебільшення, палітру всієї земної кулі. Бо окрім ілюстрацій своїх власних творів Юрій Логвин дає життя й патріотичним поштовим маркам, котрі відлітають від нього в різні країни мільйонними накладами, ощасливлюючи не лише адресатів, але й філателістів всього світу (серії «Гетьмани України», «Етнографічні сюжети “Давня Україна”», «Історія війська в Україні»).

      Будучи членом журі «Коронації слова – 2013», я дізнався, що до числа «кращих із кращих» потрапили й чиїсь «Дікамерони». До останньої хвилини ніхто з нас не знав справжнього імені автора. Але я зрозумів: він талановитий і чимось схожий на Юрія Логвина. Той самий іронічний стиль, та сама манера письма, плюс близькі і вже начебто знайомі ілюстрації. Мотиви часу, втрачені ілюзії, ремінісценції дитинства та повоєнних років, загадка буття в його філософському сенсі, гірка минувшина і, звісно, еротика – все це виявилось логвинівським.

      Оскільки жанр роману перебуває зараз у постійному розвитку й зазнає трансформацій, з одного боку, це дає письменнику повну свободу виявлення художньої волі, а з іншого, часто призводить до проблеми «прокрустового ложа» – убгати різнорідний текст у «свою», як йому здається, оригінальну форму викладу. Юрій Логвин уник жанрової розмитості, хоча має потяг до руйнації традицій, яких вимагає жанр: самостійні розділи інколи виступають як викінчені оповідки.

      Починається твір багатообіцяюче, з оригінального поділу на літературний «натюрморт», «пейзаж» (краєвид), що часто переходить у «стафаж» – пейзаж із діючими особами, «портрет» та «оголену натуру». Надзвичайно колоритно написані в раблезіанському стилі «натюрморти» – особливо золота вуджена риба з блискучою банкою трофейної тушонки. Вони показують фантастичну здатність дитячої пам’яті не тьмяніти з часом. Запам’ятовуються сцена гри німців у волейбол на глухій сільській вулиці в часи окупації, розповідь «діда-ісполнітєля Клочка» про людоїдство. «Форшмак із сельодки» – картина, наче оживлена пензлем фламандських майстрів, яка трансформується через дитяче сприйняття автора, чиє дитинство минуло в українському селі.

      Друга частина твору – це вже майже вертепні розповіді друзів і знайомих. Мені навіть спало на думку, що писав епігон Юрія Логвина. Але історичність як найголовніша тематична домінанта видає нам Логвина геть з усім.

      Обдарований письменник і художник – це ще й ювелір, який мусить відшліфовувати дорогоцінний камінь свого хисту до викінченої довершеності діаманта. Так, щоби готовий шедевр засяяв усіма гранями свого світла й жодна штучна, надумана деталь не підривала правдивості оповіді. Саме «ювелірність» прози вирізняє Логвина з безлічі сучасних романістів.