В гранітний Венден збіглась звіддалі

      Вся наволоч німецької землі,

      Орда купців, злочинців і святох,

      Позбирана з вертепів багатьох.

      Лівонський край став згарищем тоді,

      І дальший шлях замаячів орді —

      Втопив грабіжник погляди свої

      В ліси Литви, в її святі гаї.

      Знов забряжчали рицарські мечі,

      Помчали коні, сталлю гримлячи,

      І клич лунав: «Майн гот! Благослови

      Тобі кадити ладаном Литви!»

      Багріє кров'ю й полум'ям земля,

      Кричить, в огонь упавши, немовля,

      І падає безумна мати ниць

      Під тягарем залізних рукавиць;

      Розсічений мечем до живота,

      Вмирає муж з останнім словом: «Мста!»

      А дівчині жадібні руки рвуть

      Розкраяну ножем німецьким грудь.

      Але литвин свій саморобний лук,

      І гинучи, не випускає з рук,

      І, в горло німця вгризшись, навіть труп

      Не розмикає спаленілих губ,

      Бо хай би серце вразила стріла,