Я мало знаю про богів, але гадаю, що ріка —

      То Бог міцний, коричневий, то незговірливий і неприборканий, похмурий бог,

      Терплячий бог, що виступає на початку в образі кордону

      Корисного, та ненадійного, якщо купцям він загороджує дорогу,

      Створивши труднощі для будівничого мостів,

      Як тільки труднощі подолані, мешканці міст

      Кричневого бога забувають, та невблаганний бог,

      Дотримуючись правил посезонних, вибухає гнівом, нищить і нагадує

      Те, що забути заманулось людям. Не хвалений, не вмилостивленний

      Обожнювачами машин, він жде, чекає, жде, чекає…

      І пульс його вчувається в дитячій спальні,

      В розкішному айлантусі, що в квітні зацвітає,

      У пахощах сяйного винограду на осінньому столі,

      У зустрічі вечірній при каганці зимовому.

      В собі ми носимо ріку, а все, що навкруги, – то море;

      Межа землі, граніту, і заток – то також; море;

      І скрізь воно живе й переглядає

      Минулих, інших творень дивину: