Хазяїн. Іван Карпенко-Карий
Читать онлайн книгу.
п'ять рубликів.
Марія Івановна. Як гарно зробите, то й десять дам.
Входе Феноген.
Феноген. Готово?
Марія Івановна. Готово.
Феноген. Давайте, бо гніваються. Там якийсь чоловік з важним ділом. (Взяв халат і пішов.)
Марія Івановна. Ну, ідіть же, голубочко, я дам матеріал і узори.
Кравчиха вийшла.
Соня. Мамо! А по-мойому, вівці і буряки вишивать не годиться – це буде смішно… Краще на полах і на борту квітки та гарні мережки, фрески, у мене є узори.
Марія Івановна. Ні, Соню, квітки – то инча річ, то для молодого, а вівці і буряки татові, як хазяїнові, будуть приятніще. Я вже тата добре знаю, ходім!
Соня. Як хочете, а я б не раїла, бо буде смішно…
Ідуть.
Мамо! Як ви думаєте, чи не сказать би татові про предложеніє Івана Миколайовича?
Марія Івановна. Ні, дочко. Нехай на іменини приїде і сам скаже. Іван Миколайович – учитель гімназії, чоловік розумний, то зуміє з татком побалакать, а я тим часом попробую випитать.
Пішли.
ЯВА VІ
З других бокових дверей виходе Пузир, Маюфес і Феноген.
Пузир. Феноген, не знаєш, зібрались економи в конторі?
Феноген. Одного Зеленського бачив. Ох, усердний чоловік, з коня не злазить.
Пузир. Якщо зібрались – клич!
Феноген вийшов.
(До Маюфеса.) Сідайте.
Мовчать.
Трудне діло ваше… трудне. У мене своїх овець сорок тисяч, боюся, що паші не стане.
Маюфес. Де ж таки! Оце сказали: паші не стане!.. Торік, як я купив у вас для одного німця валахів, – пам'ятаєте? – то для прийомки три дні їхали вашою землею… їхали ми цілий день. «Чия земля?» – питаємо. «Терентія Гавриловича Пузиря». На другий день знову питаємо: «Чия земля?» – «Терентія Гавриловича». І тілько на третій день, надвечір, почалась земля Гаврила Афанасьевича Чобота. Ха-ха! Княжество! Ціле княжество. Німець, що зо мною їхав, дивувався, хитав головою, цмокав губами, а на третій день, сміючись, сказав: «У цього хазяїна більше землі, ніж у нашім герцогстві». Єй-богу, так і сказав. Хе-хе-хе! Та щоб на таких степах не можна було випасти ще дванадцять тисяч овець?
Пузир. Та воно можна! А тілько я вам скажу, що, крім всього прочего, діло ваше опасне… Я, знаєте, опасаюсь, щоб не було якої біди.
Маюфес. Помилуйте, чого бояться? Нічого боятись! Не такі голови це діло обміркували, щоб можна було боятись.
Пузир. Так то так! А тілько, знаєте, несостоятельність на три милійона, та ще обміркована несостоятельність, – рідко кінчається благополучно!.. Щоб, бува, Петро не вскочив у злосні. А тут і я помагаю, переховую!
Маюфес. Що ви? Сохрани бог! Не такі люде ведуть і вестимуть діло… Петру Тимофеевичу помагають значні адвокати і самі найбагатчі купці та хазяїни. Я вже був у чотирьох – всі згодились: хто манухвактуру-прийме, хто гурти, хто кінський завод, а з парового