Сто тисяч. Іван Карпенко-Карий
Читать онлайн книгу.
хо-х! Трудно теперечки жить на світі. А через чево і трудно? Через того, що багато розумних понаставало… Усі торгують, а покупателі только глазами купують, і торговлі нема – один убиток. Так я сібє видумал новую комерцію: хорошій будет гендель, єжелі удастся… Попробуєм!..
Ява II
Роман і Невідомий.
Невідомий. Здрастуйте вам.
Роман. Здоров.
Невідомий. Це хата Герасима Никодимовича Калитки?
Роман. Це.
Невідомий. А де ж сам хазяїн?
Роман. Вони в город поїхали, сьогодня повинні буть назад.
Невідомий. Я з ним відался, і он сказал, щоб я приїхав.
Роман. Може, й вони через годину будуть.
Ява III
Ті ж і Копач.
Копач. Ура! Тепер суд гласний, накриває жидків часний! Хе-хе-хе!
Невідомий. А ви разлі часний? Не похоже.
Копач. Не та рожа? Ха-ха-ха!
Невідомий. Прощайте! Я навідаюся опісля, бо у мене є діло до Смоквинова. (Пішов.)
Ява IV
Копач і Роман.
Копач. Ха-ха-ха! Заметь-це пройдисвіт! Я їх багато бачив, у мене опит і практіка. Я на них насмотрелся… Командовал зводом, так пров'янт і фураж часто получав, знаю їх, да і они меня знають! Тепер літ трідцать в одставкє, по світу вольно я хожу і в очі сміливо усім гляжу… Стихи… Ха-ха-ха! А батько купчу й досі ще не совершив?
Роман. Ще в городі.
Копач. Хотів поздравити його з пріобрєтєніем зємєлькі… А Прасковєя Івановна?…
Роман. У попа.
Копач. Так! Торічелієва пустота… Хе-хе-хе! Ти цього не знаєш – це з фізікі. В такім разі – адіо! К обіду я прийду. (Пішов.)
Ява V
Роман, потім Мотря.
Роман. Наче і розумний, а дурний. Тридцять літ шукає кладів і голий став як бубон, бо все на кладах, кажуть, прокопав… І все він зна – тілько нічого не робе. (Іде до дверей і гука.) Мотре, та йди-бо сюди!
Мотря за дверима. «Чого там? Нема мені часу».
Роман. Та нам, мабуть, не буде часу і вмерти. Іди-бо! Зашиєш мені сорочку, геть розпанахав рукав, а мати десь пішли. Хочеться мені з Мотрею побалакать, то нема за чим у хату йти, так я нарошне розірвав рукав.
Входе Мотря.
Заший. (Показує.)
Мотря. Де це ти так розпанахав?
Роман. Зачепився за вила.
Мотря зашива, Роман її цілує.
Мотря (б'є його кулаком). А це що? А тпруськи!
Роман. Хіба не можна? Ми ж восени поженимось, чула? Що батько казав?
Мотря. То тоді і цілуваться будемо, а тепер зась! Може, ще батько шуткував, а ти вже н губи розпустив.
Роман. Ні, це не шутки. І мати казала, і батько казав, що кращої невістки не треба.
Мотря. Уже зашила. Іди собі, я не маю часу теревені править, та он вже батько приїхали.
Роман. Батько? Справді.
Мотря вибіга.
Ява VI
Герасим і Роман.
Герасим. А ви чого тут збіглись, роботи нема, чи що?
Роман. Та я розірвав рукав… Мотря зашила.
Герасим. А мати ж де?
Роман. Пішли до попа…
Герасим. Знайшла празник. Іди ж до роботи, бо там роти пороззявляють та й стоятимуть. Нехай коней розпряжуть, а збрую зараз однеси в комору, щоб якої реміняки не порізали на батоги.
Роман. Добре. Тут жид якийсь питав вас і Копач.(Вийшов.)
Герасим (один). Жид-то діло, а Копач-морока. Ху! Слава богу, справився з ділами: совершив купчу, і земельки прибавилось. І бумага зелена, мов земля, укритая рястом!.. Ох земелько, свята земелько, божа ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо – усе твоє: там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колосується жито; і все то гроші, гроші, гроші… Кусочками, шматочками купував, а вже і у мене набралося: тепер маю двісті десятин – шматочок кругленький! Але що ж це за шматочок! Он у Жолудя шматочок – так-так, – однієї шпанки ходить дванадцять тисяч, чотири чи п'ять гуртів випасається скоту. Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тілько біля свиней шість чоловіка день при дні працює!.. І яким побитом Жолудь достав таку силу грошей – не зрозумію… Я сам пам'ятаю, як Жолудь купував баранців, сам їх різав, торгував мнясом у різницях, а тепер – багатир. Де ж воно набралося? Не іначе, як нечистим путьом! Тут недоїдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає – і тілько ж всього-на-всього