Біда бабі Палажці Солов’їсі. Іван Нечуй-Левицький
Читать онлайн книгу.
оля одписав меншому синові Петрові, а другу половину бабі Палажці до її живоття.
Старий Соловейко добре знав, яка на вдачу баба Палажка; знав він, що й Петро вдався на вдачу в свою матір. І мати й син були непомирливі. Заводіяки, опришкуваті та лайливі. Соловейко добре вгадував, що Петро буде зобижати та кривдить матір, бо ще за його життя вони не мирили і тільки те й робили, то гризлись та лаялись. Син був непокірливий, а його друга жінка Оришка була сердита, нездатлива й натуриста і так само не слухала свекрухи, як і перша Петрова жінка Олена. Соловейко боявся, щоб баба Палажка коли-небудь не кинулась з сокирою рубать синові піч та припічок, як рубала колись піч своєму пасинкові в противній хаті, або щоб часом не рубнула з нестями сокирою й сина по спині або й по голові. Бо вона була битлива: як тільки полається з сином або з невісткою, то так і вперіщить чим-небудь, що трапиться напохваті. Виправивши духовницю в волості, Соловейко ще перед смертю оддав її Палажці на схованку. Баба сховала бомагу в своїй скрині і ключ од скрині прив'язала на шнурку до пояса. Але як помер старий Соловейко, вона вийняла духовницю з скрині, бо добре знала, що сини та дочки нишпорять в хаті, добирають ключа до скрині і без сорому крадуть в матерів гроші.
Довго думала баба, де б то сховать духовницю так, щоб син не знайшов. Засунула вона її за великий образ під рами, що висів на покуті; але вона знала, що в це місце небезпечно класти, бо селяни звичайно ховають не тільки бомаги, але навіть асигнації за образами. Баба догадалась, що син та невістка передніше од усього шукатимуть духовницю за образами або в її скрині.
Довго міркувала баба і, нарешті, надумалась. Раз якось, як син і невістка пішли на роботу в поле, баба витягла спідсподу духовницю, перекинула свою скриню на коліщатах, прибила цвяшками духовницю до дна в куточку, а поверх бомаги прибила ще й тоненьку дощечку так, щоб духовниці було не видно.
Вдарила вона три поклони перед образами, помолилась богу, перехрестила духовницю і знов перевернула скриню й поставила на місце. Вона важко зітхнула, згадавши свого Соловейка, стала перед образами, помолилась богу за його душу; і в неї на душі стало легко й спокійно, бо думала, що дітям і в голову не прийде шукать духовниці десь під дном скрині.
Старий Соловейко вмер в пилипівку, а як настала весна, Палажка почала всім правувать в хазяйстві, як і було переднішс за живоття старого Соловейка.
– Ото, сину, батько записав в духовниці, щоб наш город був сукупний, а половина поля була моя, доки й мого живоття. Ори ж, сину, свою частку й мою, але хліб на моїй частці я зберу сама, бо то моє добро.
– Навіщо, мамо, здалась вам ота морока? Ви вже старі, не здужатимете зібрать хліб з поля. Нехай буде наш город сукупний, і поле сукупне. Ми вам не боронитимемо хліб їсти, – сказав син підлесливим голосом.
– Ще б пак боронили їсти хліб, коли він мій, а не ваш. Ти викосиш моє жито й пшеницю, а я таки здужатиму й сама згребти й в полукіпки скласти. Там же того хліба жменя, а не цілі лани! Або, коли хочеш, то я одберу свою частку зерном та й держатиму в коморі свою пашню окроми од вашої. Ти ж бачиш, що в мене свої кури й гуси. Треба ж їх чимсь годувать, щоб було що й продати, й гроші на смерть зібрать. А про город батько сказав, щоб був сукупний.
– Адже ж, мамо, в других людей матері-удови не одрізняються од дітей, і в їх усе сукупне: і город, і поле, й пашня, – обізвалась невістка.
– То, бач, у других людей, а в нас воно може вийти інакше. В других людей сини й дочки інші, а в нас сини й невістки інші, не такі, як у людей. В батька ще й ноги не захололи, а ви вже й настовбурчились проти мене. Робіть лишень так, як я звелю, а не правуйте самі в моїй господі, – одказала Палажка вже сердитим голосом.
Син замовк. Оришка надула губи. Але вони мусили кориться старій. Настали жнива. Мати зібрала свій хліб, зараз загадала змолотить, одвернула половину пашні й зсипала в коморі окроми, в опрічний засік, ще й назначила потаємно од їх вуглем смужку на стіні засіка, доки було пашні, щоб син або невістка не брали пашні з її засіка. За ярину Палажка нічого не казала синові, бо на ярину вже орав син, і мати й не намагалась, щоб брать свою частку.
Але незабаром між Палажкою й сином та невісткою почалась сварка та лайка. Син і невістка були злі на бабу за те, що вона одопрічнилась од їх з своїм добром: держала свої кури, качки й свині і оддала їм тільки корову. В хаті почалась сварка й колотнеча. Од першої бабиної невістки зосталась сирітка, дівчинка Маруся. Невістка загадувала їй няньчить свою найменшу дитину, загадувала одганять до череди худобу й вівці; а як вона не слухала, то била її немилосердно. Баба оступалась за дівчину, лаяла невістку, а часом, по своєму звичаю, розлютувавшись, з нестямки давала штовхани й поляпаси невістці.
На біду синові, ярина змилила того року, була обрідна. А в серпні трапилась така здорова залива, якої й люди не запам'ятали, і дуже збавила огородину й леваду.
В місяці серпні, ввечері, 1806 року, саме в неділю, в Васильківщині була страшна залива. В селі Трушках дощ почався з початку дев'ятої години ввечері. Од сходу сонця насунули страшні чорні хмари. Проти червонястого неба на заході хмари здавались ще чорніші й страшніші. Несподівано схопилась буря, вдарив грім,