Іловайськ. Розповіді про справжніх людей. Євген Положій
Читать онлайн книгу.
цеглою «1913». Ось тут Кабан зупинявся і викурював, блаженно затягуючись, свою першу за день сигарету. Нюся і Женя не палили, зате Вікуся диміла, як паровоз, розуміла його горе і завжди дозволяла викурити ще одну сигарету, яку він підкурював одразу від попередньої. Та ж історія повторювалася по дорозі назад.
Друга проблема, з якою Кабан зіткнувся, – гігієна. Умивався, чистив зуби і ходив у туалет за великою потребою він тепер виключно перед процедурами. На все про все йому виділяли десять хвилин, але людина, як уже влучно відзначили кілька тисячоліть тому, швидко звикає до всього, і Кабан служив цій тезі найяскравішим підтвердженням. Для іншого справно слугувала пластикова пляшка, яку принесла Нюся в перший же день. Мочився Кабан нестерпно важко і незручно – потрібно вилізти з халабуди, влаштуватися у вагоні так, щоб ніхто, випадково проходячи повз, не зміг помітити у вікні мерця, який пісяє стоячи навколішках, приспустити однією рукою спортивні штани і тією ж рукою зробити так, щоб усе сталося точно й акуратно. Перші рази Кабан настраждався, тому вважав за краще довго терпіти, але такий підхід також не давав потрібного результату – поспішиш, як свідчить народна мудрість, людей обісциш. Але з часом Сірий пристосувався, навіть, можна сказати, натренувався, і здійснював цю непросту дію з деякою навіть витонченістю.
Інколи вечорами, коли на вулиці темніло, до Кабана заходили в гості Нюся, Вікуся або Женя. Виявилось, що Нюся заміжня і в той же час ні: три роки тому чоловік виїхав на заробітки до Росії і пропав – чи то обзавівся новою родиною, чи то прирізали де – невідомо, але ознак життя він не подавав. Нюся залишилася з чотирирічною дочкою, зарплатню в лікарні не платили з червня, власне, як тільки бойові дії впритул наблизилися до міста і кордону. Зводила кінці з кінцями, як могла, брала додаткові чергування, одним словом, самотня мати, звичайна картина. Вікуся була молодшою за Нюсю на три роки, і жила зовсім іншим життям. Любила ризик, різкі стосунки з чоловіками, інколи – не з одним. Зачіску носила грайливу, для цих місць нетипову – фарбований в різні кольори чубок, поголена потилиця; у кожному вусі – по два кільця, смішна і смішлива, коли в настрої; смутна, неговірка, якщо щось іде не так або, наприклад, не подобається погода. За ними двома майже завжди ходив Женя – ще зовсім хлопчисько, інтерн на практиці. Худий, гостроносий, окуляри не носив, хоча зір мав слабкий, бігав кожен ранок на турник, його хлоп’яче серце горіло бажанням і коханням до Вікусі, він слухався її беззаперечно, і за один поцілунок, не говорячи вже про два, міг продати не лише Батьківщину.
Вони всі разом намагалися придумати, як і коли Кабанові вибиратися на свободу. Прикордонник на четвертий-п’ятий день став відчувати себе значно краще, і, мабуть, був готовий через пару днів вирушати в дорогу. Далі тут залишатися було небезпечно, довго приховувати перебування Кабана в морзі неможливо – він двічі на день ходив через подвір’я лікарні, його бачив медперсонал, він приймав процедури, для нього брали порції в їдальні, він ходив коридорами лікарні до своєї палати і назад. Рано чи пізно хтось би вистежив