Іловайськ. Розповіді про справжніх людей. Євген Положій
Читать онлайн книгу.
Та коли «денеерівці» цілять, я взагалі не боюся! – гучно говорив, навіть не пригинаючись під свистячими над головами мінами, незнайомий боєць. – Однак не влучать! – міни дійсно хаотично падали метрів за двісті-триста від колони.
Ранком батальон підвезли під Іловайськ із боку села Виноградне, через блокпост 40-го тербату «Кривбас», що біля села Зелене, і поставили завдання увійти в місто. Спочатку брали Виноградне: відпрацював танк, потім постріляли з тільки-но виданих агеесів, після чого батальйон без утрат зайшов у село. Швидко зачистили вулиці, в деяких будинках навіть залишились люди.
– Беріть яблучка, пригощайтеся, – говорили селяни і простягали спілі жовті яблука.
– Стара влада повернулася! – відповідали бійці на запитання, хто вони такі.
Під час зачистки в одному з дворів Грег знайшов снаряд від «граду», величеньку таку «градинку», щоправда, без боєголовки. Снаряд сиротливо прикрили ганчіркою і напевне ж, готували здати на металобрухт.
– Що, сюрприз прилетів? – запитав він із усмішкою в господаря обійстя, худого довгого дядька у несвіжій майці-алкоголічці і рваних спортивних штанях. Мужик, гучно дихаючи перегаром і порпаючися руками в кишенях, замукав щось про єдину Україну, «денеер» і Путіна.
У передмісті Іловайська, біля церкви, батальйон знову наскочив на гарно укріплені позиції. За словами місцевих, сепари чекали тут штурму вже кілька тижнів. Десь поруч воювали «Азов» і «Шахтарськ», і, як чув Грег по рації, знову зазнали втрат. Відділення Грега розосередилось, ховаючись від прицільного мінометного вогню, напевне десь поруч працював корегувальник. Нічого не залишалося робити, як викликати вогонь прикриття, після чого Грег раптом побачив, як по іншому боці вулиці стрімголов біжить товстий чоловік у бронежилеті, напевне, той самий «денеерівський» навідник. Від несподіванки Грег із напарником навіть не встигли вистрелити, як між їхніми головами пройшла автоматна черга, і сепаратист зник за бетонним парканом. Вони відпрацювали вслід двома довгими чергами, однак тільки дарма потурбували бетон. «Агов, – подумав Грег, – це ж справжнє Боже провидіння! Пощастило, як Джексону в “Кримінальному чтиві”». І тут же поруч упала міна – уаа! – за нею наступна – уаа! уаа! – над головою засвистіли осколки. Почався щільний мінометний обстріл, і довелося відходити назад до Виноградного.
На ніч розташувалися в недобудованих будинках на околицях села. Перед сном, долаючи дику втому, бійці заклали вікна шлакоблоками. Дуже хотілося їсти, спальних мішків ніхто з собою не брав, тому спали на дерев’яних піддонах та дошках, притискаючись один до одного, щоб не замерзнути, не забуваючи відпускати відповідні жарти щодо того стану, в якому опинилися вночі голодні самотні чоловіки в порожній хаті.
На ранок привезли сніданок – десять банок свинячої тушонки. Для сотні бійців, серед яких були й мусульмани, це виявилося, м’яко кажучи, замало, і Грег із товаришами пішли спустошувати городи