ЖІНКА І СКРИПКА

      Тимофій любив мріяти. Вимальовував собі дивні світи, незвичайних людей, чудернацькі дерева; у його фантазіях квіти вміли говорити, співати, усміхатися, музика звучала з кущів, а янголи співали, гойдаючись на білих хмарах. Усі випромінюють добро, живуть разом, спілкуються, розмовляють, танцюють, ведуть хороводи, одним словом – гармонія. Вимальовував собі міста, де будівлі не тиснуть на людину, а милують око, де кожен дім, кожна деталь продумані, де все гармонує з ландшафтом і є його органічним доповненням, де погляд людини відпочиває, а мешканці такого міста не знають злоби, ненависті. Інколи про свої марення ділився з ровесниками. Над ним кепкували, насміхалися, та він не переймався тим. Якось ще в школі замість контрольної роботи намалював у зошиті будинок. З фонтанчиком, зі скульптурною групою, довкола живопліт, сад, яскраві сонячні плями, песик бігає. Ну й що з того, що він пояснював, що хотів би бачити світ саме таким – отримав двійку, під затильника від батька, хоча, якщо чесно, батько руку ніколи не прикладав, просто учителька допекла, і він ляпнув, розсердившись; але Тимофій знав, що це без злоби, і не образився. Не можна ображатися на батька.

      Все одно нічого не допомогло. Він час від часу виводив у зошитах якісь лінії, комбінував кольоровими олівцями незрозумілі різнобарвні фігури і тішився, коли виходило до ладу.

      – Якби від мене залежало, то світ був би іншим, – кинув насмішникам, подивився кожному в вічі й додав: – І ви теж.

      Сказав і пішов геть. У самотність.

      Потім над ним кепкували в університеті.

      – Ти архітектор, – говорили, – а бавишся, як дитина.

      Усе б то нічого, та він не вмів порозумітися з дівчатами. Ні, ні, вони віддавалися йому – проблем на цьому фронті не було. Та справа в тому, що він весь час думав – не знає, звідки воно, – що жінка – лялечка для потреби чоловіка; а виявляється, ті лялечки переконані, що саме чоловіки створені для їхньої потреби. Одна така – коли він, постаравшись у своєму чоловічому досвіді, спитав, як їй, – насмішливо відповіла: «Так як дома. З чоловіком». Такої нищівної критики не знав ще. Саме ця фраза поставила крапку у роздумах, чи потрібно йому женитись. Тепер – ні. Хоч би курси удосконалення придумав хтось… Потім, начитавшись всіляких східних книжок, зробив висновок: всі оті «Кама сутри» «Дао…» і «Тантри…» для обділених. У нормальної людини мусить бути обов’язок і якісь вищі духовні запити. Безперечно, секс має велике значення – без нього на землі не було б живої билинки, – та для людини він повинен існувати тільки у рамках кохання. Тільки у рамках кохання!

      – Ви що не чули?! – кричав на товаришів у гуртожитку, коли їх заносило у цій темі. – Секс повноцінний може бути тільки у рамках кохання!

      – Теорія гарна, – сказав Григорій, сусід по гуртожитку, – але на практиці не здійсненна – плоть могутніша за почуття. Плоть могутніша навіть за розум.

      Тимофій це розуміє. І знає чому.

      – Ти правий, – говорить Григорію. – Тисячоліттям людське почуття руйнується ідеологією. Де панує ідеологія, там почуття скалічене.

      На мить стало тихо, а потім хтось із студентів спитав:

      – А церква?

      Студент, очевидно, мав на увазі, що у церкви ідеологія гуманістичного наповнення і вона не руйнує почуття.

      – Церква, – крикнув Григорій, – начисто заполітизована. А де політика, там ідеологія.

      – Церква винна у тому, що об’єднавшись з політичними ворохобниками, стала для них ідеологічним прикриттям і втратила здатність виконувати свої функції, – сказав