На заробітки до Італії. Олена Контуш
Читать онлайн книгу.
нового життя». Але її вразлива душа і глибокий розум завжди будуть радіти народженню нового дня.
– Наталю, – голос чоловіка виводить її зі стану гіпнозу. Сергій заходить до спальні.
Ти знову, як зачарована, стоїш біля вікна. Інколи я думаю, що ти боїшся проспати, як сходить сонце, тому й прокидаєшся так рано й очікуєш його кожного ранку.
– Який ти здогадливий. Мені справді дуже подобається, як народжується новий день, – вона дивиться на нього своїми зеленими бездонними очима. Сергій обіймає дружину.
– Який я все-таки щасливий, що зустрів тебе. Ми разом вже двадцять років і кожного дня я відчуваю все більшу любов до тебе. Ти моя єдина. І мені нікого і нічого не потрібно в цьому житті. Я щасливий.
– І я щаслива. Я кохаю тебе.
– І я тебе, – він цілує її в губи. – Наталю, я знаю, що в тебе лекції сьогодні розпочнуться з дванадцятої дня, але мені потрібно в університет на десяту, тому хочу попросити, щоб ти мене підвезла.
– Добре. Я тільки одягнуся, приведу себе в порядок. Мені потрібно півгодини.
– А я тим часом зійду вниз в аптеку. Закінчилися таблетки від тиску, – він виходить із кімнати.
Наталя ще раз милується сонцем, яке вже піднялося настільки, щоб заволодіти світом і душею Наталі. У ванній кімнаті, дивлячись у дзеркало, вона бачить ще молоду, вродливу жінку. Щасливу жінку. Так, доля обійшлась трохи несправедливо з ними, не давши їм можливості бути батьками. Але все решта – це казка. Вони кохають одне одного ще із студентських років. Порозуміння між ними і прагнення досягти гармонії, дають сенс їхньому життю. Вони навіть працюють разом. В університеті, окрім поваги від колег, користуються любов'ю студентів. Вони з Сергієм щаслива подружня пара, щастя яких не може зруйнувати ніщо і ніколи. От правда, тільки кредит на квартиру порушує ідилію щасливого життя. Але маючи дві зарплати, і це можна пережити. Спокій весняного ранку порушує сирена швидкої допомоги. "Проїхали прямо під нашими вікнами – Зі самісінького ранку – Що могло статися?» Думки пролетіли в голові вихором. Вона ніколи не шукала пригод на свою голову, тому й цього разу, почувши сирену швидкої, продовжувала одягатися, щоб бути готовою, коли повернеться чоловік.
Наталя була вже одягнена і встигла приготувати сніданок. Але Сергій усе ще не повертався. «Можливо, черга в аптеці?» – думала вона, намотуючи кола по квартирі. Відчуття тривоги і неспокою не покидало її від того часу, як проїхала карета швидкої.
Несподівано задзвонив телефон.
– Алло, квартира Крислюків?
Голос Наталії звучить тихо, вона здивована, хто може телефонувати в цю пору.
– Вибачте, будь ласка, що ми турбуємо з самого ранку, але в таких випадках у нас немає вибору. Ми дзвонимо з обласної лікарні. До нас привезли чоловіка, в якого стався серцевий напад на вулиці. У телефоні був ваш номер, записано: «Дім».
Земля зникає з-під ніг у Наталі.
– А на якій вулиці це сталося- запитує вона голосом, в якому ще тепліє надія, що то не її Сергій. Не може бути він. Він не міг так вчинити з нею.
– Вулиця Пушкіна, 49, ми б хотіли, щоб Ви приїхали до нас.
– У якому стані мій чоловік- Наталя розуміє, що це Сергій і боїться впасти в розпач, боїться, що не зможе витримати такого удару долі.
– Приїздіть і ми все вам роз'яснимо.
Дорогою до лікарні Наталя все ще мала надію, що вся ця історія не стосується її сім'ї. Що той чоловік у лікарні не її Сергій. Вона ще не усвідомлювала всю трагічність ситуації. Навіть вийшовши з авто і направляючись до відділення швидкої допомоги, душа просила допомоги в Господа.
– Добрий день, мені дзвонили з вашої лікарні, що було привезено чоловіка з вулиці Пушкіної, 49 з серцевим нападом, – Наталя докладає чималих зусиль, щоб голос її був спокійним.
– Зачекайте хвилинку, я покличу лікаря, – молода медсестра піднімається, щоб вийти з-за столу. Вона відходить і згодом повертається з лікарем – сивим чоловіком років сорока п'яти з сумними очима.
– Добридень, – простягує руку Наталі, щоб привітатися. – Перед тим, як ми пройдемо, щоб ви розпізнали чоловіка, хочу зауважити, що, можливо, це не ваш чоловік. Зараз ми разом у всьому розберемося. І ще хочу сказати, що мені дуже боляче і прикро від того, що ми не змогли нічим допомогти. Коли лікарі швидкої допомоги прибули на місце, чоловік уже був мертвий.
Вони йшли по коридору, який здавався Наталі дуже довгим і таким, що ніколи не закінчиться. Лікар з сумними очима практично констатував смерть пацієнта, але для неї то була чиясь історія. Вона й досі не усвідомлювала, що все це сталося з нею. Що то вона зараз знаходиться в лікарні, щоб опізнати тіло свого чоловіка. У напівсвідомому стані вона йде слідом за лікарем, не взмозі вимовити ні слова. Тільки в той момент, коли зайшли в палату, жінка зупиняється.
– Лікарю, мені потрібно дві хвилини.
– Звичайно, я вас розумію.
Тіло накрите білою простинею. Вона розуміє, що ситуацію не можна змінити, але до останньої миті чекає, що щось зміниться. Їй здається, що вона спить і бачить поганий