Сто тисяч. Іван Карпенко-Карий
Читать онлайн книгу.
СТО ТИСЯЧ
Комедiя в 4 дiях
Дiєвi люде
Герасим Никодимович Калитка - багатий крестьянин.
Параска - жiнка його.
Роман - син їх.
Савка - кум Герасима, крестьянин.
Банавентура Копач.
Невiдомий - єврей.
Гершко - фактор.
Мотря - наймичка.
Клим - робiтник.
ДIЯ ПЕРША
ЯВА I
В хатi яку хвилину нема нiкого; входе Невiдомий.
Невiдомий. Нiкого нема… Охо-хо-х! Трудно теперечки жить на свiтi. А через чево i трудно? Через того, що багато розумних понаставало… Усi торгують, а покупателi только глазами купують, i торговлi нема - один убиток. Так я сiбє видумал новую комерцiю: хорошiй будет гендель, єжелi удастся… Попробуєм!..
ЯВА II
Роман i Невiдомий.
Невiдомий. Здрастуйте вам.
Роман. Здоров.
Невiдомий. Це хата Герасима Никодимовича Калитки?
Роман. Це.
Невiдомий. А де ж сам хазяїн?
Роман. Вони в город поїхали, сьогодня повиннi буть назад.
Невiдомий. Я з ним вiдался, i он сказал, щоб я приїхав.
Роман. Може, й вони через годину будуть.
ЯВА III
Тi ж i Копач.
Копач. Ура! Тепер суд гласний, накриває жидкiв часний! Хе-хе-хе!
Невiдомий. А ви разлi часний? Не похоже.
Копач. Не та рожа? Ха-ха-ха!
Невiдомий. Прощайте! Я навiдаюся опiсля, бо у мене є дiло до Смоквинова. (Пiшов.)
ЯВА IV
Копач i Роман.
Копач. Ха-ха-ха! Заметь - це пройдисвiт! Я їх багато бачив, у мене опит i практiка. Я на них насмотрелся… Командовал зводом, так пров'янт i фураж часто получав, знаю їх, да i они меня знають! Тепер лiт трiдцать в одставкє, по свiту вольно я хожу i в очi смiливо усiм гляжу… Стихи… Ха-ха-ха! А батько купчу й досi ще не совершив?
Роман. Ще в городi.
Копач. Хотiв поздравити його з прiобрєтєнiем зємєлькi… А Прасковєя Iвановна?..
Роман. У попа.
Копач. Так! Торiчелiєва пустота… Хе-хе-хе! Ти цього не знаєш - це з фiзiкi. В такiм разi - адiо! К обiду я прийду. (Пiшов.)
ЯВА V
Роман, потiм Мотря.
Роман. Наче i розумний, а дурний. Тридцять лiт шукає кладiв i голий став як бубон, бо все на кладах, кажуть, прокопав… I все вiн зна - тiлько нiчого не робе. (Iде до дверей i гука.) Мотре, та йди-бо сюди!
Мотря за дверима: "Чого там? Нема менi часу".
Роман. Та нам, мабуть, не буде часу i вмерти. Iди-бо! Зашиєш менi сорочку, геть розпанахав рукав, а мати десь пiшли. Хочеться менi з Мотрею побалакать, то нема за чим у хату йти, так я нарошне розiрвав рукав.
Входе Мотря.
Роман. Заший. (Показує.)
Мотря. Де це ти так розпанахав?
Роман. Зачепився за вила.
Мотря зашива, Роман її цiлує.
Мотря (б'є його кулаком). А це що? А тпруськи!
Роман. Хiба не можна? Ми ж восени поженимось, чула? Що батько казав?
Мотря. То тодi i цiлуваться будемо, а тепер зась! Може, ще батько шуткував, а ти вже й губи розпустив.
Роман. Нi, це не шутки. I мати казала, i батько казав, що кращої невiстки не треба.
Мотря. Уже зашила. Iди собi, я не маю часу теревенi править, та он вже батько приїхали.
Роман. Батько? Справдi.
Мотря вибiга.
ЯВА VI
Герасим i Роман.
Герасим. А ви чого тут збiглись, роботи нема, чи що?
Роман. Та я розiрвав рукав… Мотря зашила.
Герасим. А мати ж де?
Роман. Пiшли до попа…
Герасим. Знайшла празник. Iди ж до роботи, бо там роти пороззявляють та й стоятимуть. Нехай коней розпряжуть, а збрую зараз однеси в комору, щоб якої ремiняки не порiзали на батоги.
Роман. Добре. Тут жид якийсь питав вас i Копач. (Вийшов.)
Герасим (один). Жид-то дiло, а Копач-морока. Ху! Слава богу, справився з дiлами: совершив купчу, i земельки прибавилось. I бумага зелена, мов земля, укритая рястом!.. Ох земелько, свята земелько,