Ялинка. Михайло Коцюбинський
Читать онлайн книгу.ий
ЯЛИНКА
I
Настав святий вечiр.
В Якимовiй хатi кипiла робота. В печi трiщав вогонь та сичав борщ. Олена, мати Василькова, крутила голубцi на вечерю. Василько сидiв долi та м’яв мак до кутi. Васильковi було лiт дванадцять. Вiн був найстарший у сiм’ї. Василько м’яв мак i все поглядав то на двох сестричок, що гралися з котом, то на батька, що сидiв на полу, схиливши голову.
«Чого батько журяться? — думав вiн. — Чи того, що нездужають, чи того, що нема грошей викупити вiд шевця маминi чоботи?»
Рипнули дверi. В хату увiйшов якийсь чоловiк.
— Добридень вам, — удався вiн до Якима. — Чи не продали б ви, чоловiче, тiєї ялинки, що росте у вашiм садочку? Пани послали мене знайти дiтям ялинку на святий вечiр; я вже другий день шукаю i не можу знайти гарної…
Яким помовчав.
— А що б ви дали? — спитав вiн перегодом.
— Та вже не будемо торгуватись… Кажiть цiну…
— Три карбованцi дасте, — вiдповiв Яким.
— Тату, — обiзвався Василько тремтячим голосом, — таж то моя ялинка, ви її подарували менi ще тодi, як мене похвалив учитель.
На блакитнi очi в бiлявого Василька набiгли сльози. Йому жаль стало зеленої стрункої ялинки, що одна звеселяла зимою садок. Батько глянув на сина. Василько замовк, прочитавши в тому поглядi невимовний смуток.
— Добре, я дам три карбованцi, — обiзвався чоловiк, — але мусите приставити ялинку сьогоднi, бо пани ще хотять прибрати її на вечiр.
— А як її приставити, коли я слабий, а хлопець малий ще, — сказав Яким.
Чоловiк глянув на Василька.
— Не так-то вже й малий ваш хлопець… Та й недалечко їхати — годину… Завидна завезе, завидна й поверне…
Яким подумав i махнув рукою.
— Якось воно буде… мiстечко не за горами.
Чоловiк дав завдаток, розказав, куди завезти ялинку, i пiшов.
Яким трохи повеселiшав: за три карбованцi можна було викупити вiд шевця жiнчинi чоботи. Хвалити бога, Олена не ходитиме на свята в подраних чоботях.
Вiн одягся, узяв сокиру й подався в садок. За батьком побiг i Василько.
В садку лежав глибокий снiг. Якимовi ноги, узутi в здоровi чоботи, глибоко поринали в снiг i лишали за собою цiлу низку ямок. Василько то стрибав у тi ямки, то розгортав ногами бiлий пухкий снiг. Чорнi, голi дерева стояли в садку, настовбурчившись замерзлими гiлочками, i, наче мертвi, не ворушилися од вiтру. Пiд деревами, на бiлому, як цукор, снiгу, сiткою лягла тiнь. Аж ось здалеку зеленою глицею заманячила ялинка. Василько з батьком пiдiйшли до ялинки.
Їм обом жаль стало молодого деревця. Струнке, зелене, веселе, воно маяло гiлочками, наче радiло гостям… Яким пiдiйшов ближче, замахнувся сокирою i вдарив по стовбуровi. Ялинка затремтiла вiд низу до вершечка, наче злякалася несподiваного лиха, i кiлька зелених глиць упало на снiг. Яким рубав, а ялинка тремтiла, як у пропасницi. Васильковi здавалось, що вона от-от застогне. Аж ось деревце похилилося, хруснуло i, пiдтяте, впало на снiг… Василько мало не плакав з жалю. Вiн бачив, як батько взяв ялинку за стовбур, закинув на плечi i понiс. Вершечок з ялинки волiкся за батьком i лишав на снiгу довгу, мов стежечка, смужку. Василько глянув на свiжий пеньок, i двi сльозини скотились йому по щiчках. Вiн не мiг бачити того пенька, того мiсця, де за хвилинку перед цим стояла його ялинка, i почав нагортати снiгу на пеньок. Незабаром з-пiд купи снiгу не стало видко пенька.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.