Лимерівна. Панас Мирный
Читать онлайн книгу.
p>
Лимерівна
Драма в 5 справах
СПРАВЛЯЮТЬ:
Лимериха, козача вдова; немолода вже, оже ще брава; на обличчі сліди давньої краси.
Наталя, дочка її, 18 літ; дуже вродлива.
Шкандибиха, багата міщанка; суха, згорблена і сердита.
Карпо, син її, 22 літ; забитий на голову й боязкий.
Кнур Остап, хрещений батько Наталин, заможний козак, літ до 50; низький, натоптуваний. Вигляда трохи злукава.
Оришка, його жінка, літ 45, висока суха молодиця. Вигляда якось суворо.
Маруся, дочка їх, 18 літ, подруга Наталина. Не погана, та й не красива з себе; скидається на матір.
Василь Безродний, годувальник Кнурів. Красивий парубок, 22 літ.
Чоловіки, жінки, парубки й дівчата.
Коїться в другій половині XVIII віку.
СПРАВА ПЕРША
Гай, спереду левада. На леваді попід деревом порозсідались дівчата; другі, забравшись за руки, гуляють і тихо перешіптуються. Убіга, засапавшись, дівчина.
ВИХІД І
Дівчина. Дівчата! дівчата! Ви тут сидите, шушукаєтесь; а там таке диво, таке диво!
Декілька голосів разом. Де диво? Яке диво?
Дівчина. Ось постійте, воно зараз появиться.
Голоси. Де? звідки?… Та кажи вже, що там таке?
Дівчина (хапаючись). Там, дівчата… Іде, дівчата, Лимериха, та п’яна-п’яна! Очіпок набік, коси розпатлалися… а вона, не потураючи на те, танцює та виспівує… За нею Шкандибенко, без шапки; в одній руці пляшка, у другій — чарка… То вона халясує-халясує, та повернеться до його: «Частуй мене, зятю! нехай я таки з твоїх рук вип’ю… Хай я буду знати, кого зятем звати!»… Вип’є та знову — у боки та вскоки! А Шкандибенко чарку об пляшку б’є та приграє… Кумедія, та й годі!
Чутно співи за коном. З-за дерева виходять Лимериха і Шкандибенко.
ВИХІД II
Лимериха (б’є в долошки, танцює і приспівує).
Ой, дай — погуляю!
Бо хорошу дочку маю…
Гоп! гоп! гоп-гоп!
Поти не брав, то й до діла,
А узяв — осточортіла…
Ой, гоп! гоп-гоп!
Поти не брав — порадниця,
А як узяв — ледащиця!
Ой, гоп! гоп-гоп!
Коли б було та се знав,
То й довіку б не брав…
Чи так, зятю? Так?
Дівчата регочуться.
Карпо. Матусю! матусю! Он — дівчата…
Лимериха. То що, що дівчата?
Карпо. Сміються.
Лимериха. О, мат-тері їх дуля з мотузкою! (До дівчат). Чого ви, сороки, скрегочите?
Дівчата ще дужче регочуть.
Де ви мою дочку, Наталочку, діли?
Дівчата сходяться у гурт, дають ознаку, буцім кого переховують.
Дівчина (з гурту). Я осьде, мамо!
Лимериха. Де ти, моя дитино? Де, моя дочко?… Іди ж сюди, я на тебе хоч подивлюся… На твоє личенько біле, на твої очиці ясні, на твою вроду красну!
Карпо. Її тут немає.
Голос (з-серед дівчат). Ось-ось, мамо!
Лимериха (прикро вдивляється). Де? (грізно)… Ви, сороки! розступіться! Пустіть мою дочку до мене.
Моя дочка, Наталочка,
Пишна, мов та паняночка!
До схід сонця вмивалася,
До дзеркальця чесалася…
А ви що? Сороки, та й годі!… Розступіться!
Кидається між гурт; дівчата розскакуються і, одбігши, знову збираються у купу.
Голос (з-серед дівчат). Я, мамо, осьде!
Лимсриха. Трясця вашій матері, як вона там! Брешете!
Карпо. Матусю! її немає між дівчатами. Вона десь інде гуляє… Ходімо далі.
Лимериха. Куди далі? Де — далі?… Кажеш: гуляє?… Брешеш, зятю; моя дочка не такая — моя дочка не такая, щоб із хлопцями гуляла! Брешеш, брешеш, хоч ти й зять, а брешеш, як руда собака!
Дівчата заливаються з реготу.
Чого ви, бісові сороки, заливаєтесь? Чого вам смішно?… Сховали мою дочку та й регочете!
Дівчата. Де ж ми її, тітко, заховали? Ідіть трусіть; шукайте!…
Лимериха. А де ж ви її діли? Де ви її, гадючі дочки,