Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник). Еріх Марія Ремарк
Читать онлайн книгу.
їсти. Окраєць хліба я можу дати…
– Спасибі. Нам вистачило. Чи можу я залишити у вас постіль і валізи, поки сходжу до церкви святої Катарини?
– Звичайно.
Гребер відніс речі. Йозефа ніде не видно було.
– Може статися так, що, коли ви повернетесь, мене не буде вдома, – сказав Польман. – Тоді постукаєте двічі довго й двічі коротко. Йозеф почує.
Гребер відкрив валізу.
– Просто циганське життя, та й годі, – промовив він. – Я цього не сподівався.
Польман стомлено усміхнувся.
– Йозеф живе отак уже три роки. Кілька місяців він ночував лише в електричках. Їздив у різних напрямках. Він міг спати лише сидячи й через кожні чверть години прокидався. Так було доти, доки не почалися повітряні нальоти. Тепер це неможливо.
Гребер дістав із валізи банку м’ясних консервів і простягнув Польману:
– Я обійдуся. Дайте Йозефу.
– М’ясо? Хіба воно вам не потрібне?
– Ні. Передайте йому. Такі люди, як він, повинні вижити. Бо що ж буде, коли всьому цьому настане кінець? Що взагалі буде? Чи залишиться достатньо людей, щоб почати все спочатку?
Старий якийсь час мовчав. Потім підійшов до глобуса, що стояв у кутку кімнати, і покрутив його.
– Погляньте сюди, – мовив він. – Бачите? Оцей невеличкий клаптик землі – Німеччина. Її майже можна затулити великим пальцем. Це дуже маленька частина світу.
– Можливо. Проте, вирушивши з цієї маленької частини, ми завоювали чималий шмат земної кулі.
– Шмат – так. Завоювали, але не переконали.
– Ще ні. Та що було б, якби ми змогли цей шмат утримати? Десять років. Двадцять. П’ятдесят. Перемоги й успіхи мають жахливу здатність переконувати. Ми побачили це на прикладі власної країни.
– Ми не перемогли.
– Це не доказ.
– Ні, доказ, – заперечив Польман. – І дуже переконливий.
Його рука в набряклих жилах обертала глобус далі.
– Світ, – сказав він, – світ не стоїть на місці. І коли людина тимчасово зневірилася у власній країні, вона повинна вірити в світ. Затемнення сонця можливе, але ніч не вічна. У всякому разі на нашій планеті. Не слід так швидко капітулювати і впадати у відчай. – Він відсунув глобус убік. – Ви питаєте, чи достатньо залишиться людей, щоб почати усе спочатку? Християнство почалося з кількох рибалок, з кількох віруючих у катакомбах, а також із тих, що вижили на аренах Риму.
– Так. А нацизм із кількох безробітних фанатиків в одній із мюнхенських пивниць.
Польман засміявся.
– Ваша правда. Але світ ще не знав вічної тиранії. Людство просувалося вперед не рівномірно, а завжди ривками, з відступами й судорогами. Ми були надто зарозумілі й гадали, що наше криваве минуле – вже пройдений етап. А тепер бачимо, що варто нам лише озирнутись, і воно нас тієї ж миті наздоганяє. – Польман узяв свого капелюха. – Мені пора.
– Ось ваша книжка про Швейцарію, – мовив Гребер. – Її трохи примочив дощ. Я її загубив, але потім знову розшукав і врятував.
– Не варто було цього робити. Мрії рятувати не слід.
– Ні,