Пригоди Олівера Твіста. Чарлз Діккенс
Читать онлайн книгу.
маючи стільки золотих годинників, живе в такому бруді; але потім збагнув, що, мабуть, Проноза й інші хлопчики коштують йому не одну щербату копійку; тому він глянув на старого з повагою і попрохав дозволу встати.
– Звісно, вставай, вставай, мій голубе, – відповів люб’язний джентльмен. – Ось там у кутку біля дверей глечик – принеси його сюди, а я наллю тобі води в миску, серденько.
Олівер встав, пішов до дверей у протилежний кінець кімнати, а коли повернувся з глечиком назад, то скриньки вже на столі не було.
Тільки-но він помився й вилив помиї, за наказом старого, за вікно, повернувся Проноза з якимсь дуже хватким хлопцем, – одним з тих, що курили вчора люльки й пиячили і якого Давкінс тепер відрекомендував Оліверові як Чарлі Бетса. Усі четверо посідали до столу пити каву й снідати шинкою й гарячими булочками, які Проноза приніс додому в своєму капелюхові.
– Гаразд, – промовив старий, хитро підморгнувши Пронозі, – як працювали, соколята?
– Шпарко попрацювали, – відповів той.
– Як Найльс, – додав Чарлі.
– Хвалю, хвалю, – усміхнувся старий. – А що в тебе, Пронозо?
– Двоє гаманів, – відповів молодий джентльмен.
– Повні? – жваво спитав старий.
– Та нічогенькі, – одказав Проноза, витягаючи з кишені два гаманці – зеленого й червоного.
– Трохи залегкі, – мовив старий, оглянувши їх всередині й зовні, – але чепурненькі й доброї роботи. Зугарний майстер – еге ж, Олівере?
– Так. Дуже зугарний, сер, – згодився Олівер; тут Чарлі Бетс зареготався як навіжений на превелике диво Олівера, що не вбачав нічого смішного у всьому, що допіру сталося.
– А що дістав ти, моя крихітко? – спитав Феджін у Чарлі.
– Шмаття, – відказав містер Бетс, витягаючи з кишені чотири хустини.
– Мг, хороші, справді хороші, – сказав старий, пильно розглядаючи хустки, – тільки ось мітки ти не зовсім добре вигаптував, Чарлі; треба буде спороти їх. Ми навчимо цього Олівера. Оліверчику, ти ж навчишся випорювати мітки, хе-хе-хе!
– Будь ласка, – ввічливо попрохав той.
– Хотів би ти виробляти носові хустки так спритно, як Чарлі Бетс? – спитав Феджін.
– Звичайно, сер, якщо ви будете ласкаві мене навчити, – відповів Олівер.
Чарлі ця відповідь здалася настільки кумедною, що він знову зареготався, аж луна пішла – і так похлинувся кавою, що мало не пропав, і потім ще довго відпльовувався й пфуркав.
– Це жовтороте таке чудне, – насилу вимовив він нарешті, немов перепрошуючи присутніх за свою непристойну поведінку. Проноза нічого не сказав, тільки провів рукою по Оліверовому волоссю й заспокоїв його, що з часом він порозумнішає; бачачи, як Олівер почервонів, старий пан тактовно перевів розмову на іншу тему й спитав, чи багато людей дивилося на ранішню кару. З відповіді обох хлопчиків Олівер зрозумів, що вони встигли й там побувати, і дивувався, які вони спритні й швидкі.
Прибравши зі столу після снідання, веселий старий панок почав гратися з обома хлопчиками в дуже цікаву, якусь незвичайну гру: