Проект «Міссурі». Яна Дубинянская
Читать онлайн книгу.
Знову завовтузилася. Лежати на животі, носом в подушку, було зручно лише кілька секунд – потім захотілося дихати. Вкотре перекинулася на спину і, ледь не падаючи з ліжка, сухими безсонними очима втупилася в лису жарівку під стелею. Повз неї навскоси пробігли промені від автомобільних фар.
Музика раптово стихла, і їй вдалося полегшено зітхнути, – перш ніж незграйні дівочі голоси почали вимагати: «Ввімкни!» – і хтось негайно виконав їхнє бажання.
І захотілося плакати.
Все мало відбутися зовсім-зовсім не так. Не тут і, мабуть, не зараз. І не… вона прикусила губу, уриваючи щупальця незваної, холодної і слизької думки.
З ним. Тільки з ним.
І їй зовсім не було боляче…
Андрій сказав, що інколи так трапляється. І заснув далеко не одразу: вони довго розмовляли про кохання і про життя, й навіть про те, як після закінчення інституту – п’ять років вічності! – можна буде одружитися… Просто він не вперше спить у гуртожитку. Йому не заважає музика за стіною і зелений годинник просто в очі…
02-30. Пів на третю.
Вона знову повернулася на бік – цього разу носом до Андрієвої спини. Яка легенько посопувала й була такою теплою. На вузькому пружинному ліжку ніс майже торкався його шкіри; від лоскоту закортіло пчихнути.
І раптом вона аж підскочила від дикого й неймовірного жаху.
Відсахнулася, ледь не втративши рівновагу. Широко розплющеними очима дивилася на цю смагляву, абсолютно чужу спину, подекуди зарослу кущиками кучерявого волосся.
Й він – не Андрій!!! – заворушився, перекотився на інший бік, мордуючи пружини, підвівся й сперся на лікоть. Коротка шия поміж горбами волохатих плечей, маленькі сонні очиці на фізіономії орангутана. Глибоке позіхання, що перейшло в криву усмішку. І товсті пальці з обкусаними нігтями, які тяглися до її гру…
05-45.
Вона прикипіла поглядом до зелених цифр, не вірячи, що прокинулася.
У світанковій сутіні Андрієва кімната була схожа на стару чорно-білу фотокартку. Темно-сіра шафа зі скошеними дверцятами, ледь світліший стіл біля вікна. Друге ліжко – голе, без матраца. Великий плакат на стіні: якийсь голівудський рейнджер-рятівник світу з шерстю на могутніх плечах… м-да. І тиша; гуртожиток нарешті здався й заснув.
Вона ще все знервовано тремтіла. Як у дитинстві після жахливого сну, було страшно поворухнутися. Маленька, перелякана, самотня дівчинка… ні.
Тепер вона не самотня.
Ковдра сповзла з неї й розділила їх з Андрієм. Холодно. Вона потягла на себе ріжок ковдри, присунулася, притислася до теплої спини, обійняла за плечі. Андрій щось пробурмотів, але не прокинувся, завовтузився й зосліпу намацав її груди.
Вона повільно прибрала його руку. Сіла скраєчку ліжка; блимаючи і мружачись, впритул розглядала його безжурне обличчя зі смужками світлих пухнастих вій і тріщинкою на губах. Його обличчя…
Це було як крижана вода, як закличний подих колодязя. Нічний жах видався їй просто невдалим жартом порівняно з…
Він був НЕ ТАКИМ. Чуже обличчя, чуже тіло. Стороння людина, з якою вона ніяк не могла… вона взагалі його не знала.
Андрій. Це – Андрій?..
– Андрі-і-і-ю!!!
Здавалося, стіни впадуть од її крику… Як завжди – уві сні.
05-50.
Симетричні зелені очі.
Рекламна пауза
Міжнародний Інститут Інтелектуальних Стратегій Управління та Розвитку Особистості
Уперше!
Оголошується набір студентів на універсальні спеціальності Майбутнього в сферах політики, міжнародних відносин, економіки, інформації, науки, культури та ін.
Вступні іспити:
Математика
Економічна географія
Історія
Іноземна мова (на вибір)
Твір
Індивідуальна співбесіда
Медалісти й пільгові категорії абітурієнтів складають іспити на загальних підставах. Зарахування за контрактом строго обмежене. Студентам надається стипендія у розмірі прожиткового мінімуму, мешканці інших міст забезпечуються гуртожитком.
МІІСУРО – інститут, доступний кожному, хто має інтелект!
Наші випускники – люди, від яких залежить Майбутнє!
Саме вони змінять світ!
– Гендальф, – відрекомендувався я.
Тільки не подумайте, що я толкінутий. Себто, творчість Професора, звичайно, поважаю й на іграшки ходив декілька разів, – але не фанатію, як дехто. Просто, мене всі так називають. І друзі, і в школі… звали. І взагалі, погодьтеся, «Гендальф» звучить набагато крутіше, ніж «Сашко». Й запам’ятовується одразу. Можу собі уявити, скільки тут сашків.
Усього на курс набрали двісті п’ятдесят чоловік. Я чув, перший набір трирічної давнини був сімдесят, але відтоді МІІСУРО