Похід Сагайдачного на Москву. 1618. Юрій Сорока
Читать онлайн книгу.
е, незважаючи на політичні баталії й пристрасті, що спалахують над подіями минулих століть, історія залишається наукою і створена для того, аби донести до майбутніх поколінь діяння їх далеких предків, осмислити механізми, які впродовж століть будували держави на сучасній карті світу і формували культуру різних народів.
Україні, яка лише нещодавно відсвяткувала 25-річчя Незалежності, дуже важко проводити власну культурну самоідентифікацію. Повсюдно виникають спірні моменти у поглядах на спільну історію з державами, частиною яких раніше були землі, які нині є територією нашої Батьківщини. Особливо гостро вибудовуються тут відносини з Російською Федерацією. Кожному вочевидь, що багато питань нашої спільної з цією країною історії викликають украй болісну реакцію як з одного, так і з іншого боку. І якщо у поглядах на епоху Київської Русі все більш-менш спокійно, то пора козацтва, яка охопила в Україні період XV–XVIII століть, потребує більш виваженого осмислення. За роки козацтва дуже багато подій залишили слід у народній пам’яті. Це і Переяславська Рада, на якій була затверджена протекція Московського царства над Україною, і розкол України, Руїна, що відбулися після Ради. Це скасування Гетьманщини в 1764 році і зруйнування Запорозької Січі в 1775 році.
Але були і більш ранні події, в оцінках яких на даний час немає спільної точки зору. Мета цієї книги – опис однієї з таких подій, походу гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного і двадцятитисячного корпусу українського козацтва, здійснений спільно з армією польського королевича Владислава Вази в Московське царство в 1618 році.
Цей похід у сучасній пресі і літературі трактується по-різному: від справжнього обурення – «кривавий слід Сагайдачного» до захоплення: «примушування до миру Московщини». Потрібно сказати, що події, які розгорнулися на підступах до Москви в серпні—листопаді 1618 року, тривалий час замовчувалися істориками спочатку Російської імперії, потім СРСР. Не вписувалися в ідилічну картину «братів навік» очолювані Сагайдачним запорожці, які нещадно грабували і вбивали підданих московського царя, палили їх міста і села. Що ж сталося у серпні 1618 року в Україні та Росії? Що змусило православних українців і москвинів підняти зброю в кривавій боротьбі один на одного? Щоб відповісти на це питання, ми повинні відправитися в минуле, на кілька десятиліть до Московського походу Петра Сагайдачного.
Петро Конашевич Сагайдачний
Єст для чóго гóйныи слéзы выливáти,
Сéрдцы, усты и шáтми жаль свóй освЂдчáти,
Бо ото смерть гóркая невчéсне порвáла
Слáвного рьíцера, съ котрóго похвáла
Кролю пану и речи посполитой была,
Бо єго слава въ многих краях земных слыла.
Славноє войско годно такого гетмана…
Березень 1622 року лише трохи встиг прогнати зиму, все ще залишаючи підноситися над Дніпром Київ у полоні холодної погоди, коли з-за стін Київського Богоявленського братства прийшла в Україну гірка звістка. Помер від ран, отриманих у битві під Хотином, гетьман Запорозького війська Петро Конашевич Сагайдачний. Закінчилося життя борця за православну віру та права козацтва. Ратоборця, який усе своє життя витратив на те, щоб підняти прапор православ’я, що впав під ноги польському панству, стояв до смерті проти експансії Османської імперії в Європу, був наділений величезним авторитетом буйної запорозької вольниці. Його смерть миттєво кинула Україну в лихоліття і все нові бої за саму можливість зберегти свою самобутність, культуру і релігію. Ту культуру і релігію, яку з часу Берестейської унії 1596 року всіляко знищували польські феодали під керівництвом папського престолу католицької церкви. Ким же був цей чоловік, якого ми пам’ятаємо, який проніс ім’я гетьмана через чотириста років зовсім непростої історії нашої батьківщини? Чиїм ім’ям названо фрегат, флагман ВМС України? Про кого Яків Собеський, його сучасник і предок майбутнього короля Речі Посполитої, писав: «Був це чоловік великого духу, що сам шукав небезпеки, легковажно ризикував життям, у битві був моторний, діяльний, в таборі сторожкий, мало спав і не пиячив… на нарадах був обережний і у всяких розмовах неговіркий»? Кого ми прославляємо в гордих козацьких піснях? Давайте спробуємо зрозуміти, що рухало цією людиною і зрештою привело до необхідності очолити військовий похід на Москву.
Відсутні жодні сумніви в тому, що Сагайдачний є однією з найбільш знакових фігур серед блискучої плеяди історичних особистостей, наділених у свій час булавою гетьмана України і Запорозького війська. Безперечно, серед лідерів епохи козацтва були й інші видатні люди. Були Косинський та Наливайко, Павлюк та Остряниця, нарешті, Богдан Хмельницький. Кожен із цих людей заслуговує опису в окремій книзі. Але саме Сагайдачний притягує до себе погляди істориків знову і знову.
Народився Петро Конашевич Сагайдачний в 1570 році, в маєтку своїх батьків, дрібних українських шляхтичів герба Побог, у Галичині. Малою батьківщиною гетьмана є село Кульчиці Перемишльської землі Руського воєводства Речі Посполитої (нині населений пункт Самбірського району Львівської області). Рід свій предки Сагайдачного вели від шляхетного прізвища Попелів-Конашевичів.
В