Талісман. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
імена?
Джек заперечно похитав головою.
– Як ти почуваєшся? Нам варто викликати поліцію.
– Я хочу сісти, – відповів Джек, і чоловік відступив на крок.
– Хочеш, щоб я викликав поліцію? – запитав він, і Джек знову заперечно похитав головою.
– Не можу в це повірити, – сказав чоловік. – Ти живеш неподалік? Я ж бачив тебе раніше, правда?
– Я Джек Сойєр. Мій дім ось там.
– А, той білий будинок, – кивнув чоловік. – Ти син Лілі Кавано. Я проведу тебе додому, якщо хочеш.
– А де інший чоловік? – запитав Джек. – Темношкірий, ну, той, що кричав.
Він незграбно відступив від чоловіка в костюмі сафарі. Якщо не зважати на них двох, вулиця була порожньою.
Саме Лестер Спіді Паркер був тим чоловіком, що біг до нього. Джек усвідомив, що Спіді тоді врятував йому життя – і хлопчик чимдуж побіг до готелю.
– Ти поснідав? – запитала матір, випускаючи з рота хмарки диму.
Вона огорнула волосся шарфом, ніби тюрбаном, і тепер, коли кучерів не було видно, її обличчя видалося Джекові особливо вразливим і кістлявим. Півдюйма цигарки тліли між її підмізинним і середнім пальцями. Помітивши, як Джек зиркнув на куриво, Лілі викинула сигарету в попільничку на туалетному столику.
– Та ні, майже, ні, – відповів хлопчик, застрягши біля дверей її спальні.
– Скажи чітко: так чи ні, – сказала вона, повернувшись до дзеркала. – Невизначеність убиває мене. – Вона накладала макіяж, і її рука та зап’ясток, відбиваючись у свічаді, здавалися тонкими, наче патички.
– Ні, – відповів він.
– Гаразд, тоді зачекай трішки, і коли твоя мама зробить себе гарною, то поведе вниз і купить усе, чого ти забажаєш.
– Добре, – відповів він. – Я просто вирішив, що це надто сумно – сидіти там самому.
– І чого б це тобі сумувати… – Вона нахилилася вперед і ретельно роздивлялася в люстерку своє обличчя. – Сподіваюся, ти не проти зачекати у вітальні, Джекі? Я б хотіла зробити це на самоті. Дамські секретики.
Джек мовчки розвернувся й пішов назад у вітальню. Коли пролунав телефонний дзвінок, він аж на фут підскочив.
– Мені відповісти? – гукнув він.
– Так, дякую, – сказала вона збентеженим голосом.
Джек підняв слухавку й привітався.
– Привіт, малий, нарешті я вас знайшов, – сказав дядько Морґан Слоут. – Що, заради Бога, коїться в голові у твоєї матусі? Господи, у нас могли би бути великі неприємності, якби хтось не почав звертати увагу на деталі. Вона є? Скажи, що вона мусить зі мною поговорити. Мені байдуже, що вона скаже – вона має зі мною поговорити. Довіряй мені, хлопче.
Телефон ледь не випав із Джекових рук. Йому хотілося покласти слухавку, стрибнути разом із матір’ю в машину та їхати до іншого готелю в іншому штаті. Але він не поклав слухавки, а крикнув:
– Мамо, телефонує дядько Морґан. Він каже, що ти маєш із ним поговорити.
З хвильку вона мовчала, і хлопчик пошкодував, що не бачить зараз її обличчя. Зрештою вона сказала:
– Джекі,