Талісман. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
стрибнула до нього: лускуваті лапи рвали траву, дзьоб розтулявся і стулявся, чорні очі втупилися в Джека. Заледве розуміючи, що він робить, Джек підняв зелену пляшку та випив.
І знову огидний смак змусив його міцно заплющити очі, а коли він їх розплющив, то з’ясував, що він тупо витріщається на жовтий знак із чорними силуетами дітей, що бігли через дорогу, – маленький хлопчик і маленька дівчинка. «ОБЕРЕЖНО! ДІТИ!» – повідомляв напис. Чайка, цього разу абсолютно нормального розміру, з пронизливим криком полетіла геть. Вона, без сумніву, злякалася несподіваної появи Джека.
Хлопчик роззирнувся навколо, усе ще не розуміючи, де він. Шлунок, наповнений ожиною і «магічним соком» Спіді, перекочувався і буркотів. М’язи ніг неприємно затремтіли, та Джек миттю бухнувся на бордюр біля знака з такою силою, що віддача пройшлась по хребту і зуби клацнули.
Раптом він нахилився вперед, похиливши голову поміж розведених колін, і широко роззявив рот, переконаний, що зараз усе виблює. Натомість він двічі гикнув, мало не вдавився, а тоді шлунок заспокоївся.
«Це все ягоди, – подумав він. – Якби не ягоди, мене б достоту знудило».
Джек поглянув угору, і його знову охопило відчуття цілковитої нереальності. У світі Територій він пройшов путівцем не більше ніж шістдесят кроків. Він був певен цього. Припустімо, що його крок – це два фути. Ні, для певності – хай буде два з половиною. Це означало, що він пройшов лишень сто п’ятдесят футів. Але…
Джек озирнувся і побачив арку з величезними червоними літерами: «ДИВОСВІТ АРКАДІЯ». Напис тепер був так далеко, що він заледве міг його прочитати, попри чудовий зір. Праворуч від нього хаотично розкинулися будівлі готелю «Альгамбра», з англійськими садами попереду та океаном позаду.
У світі Територій він пройшов сто п’ятдесят футів. Тут якимось чином аж півмилі.
– Господи Ісусе, – прошепотів Джек Сойєр і затулив очі руками.
– Джеку! Джеку, хлопчику! Джеку-Мандрівнику!
Голос Спіді перекривав гуркіт шестициліндрового двигуна, що так нагадував звук пральної машини. Джек підвів погляд – голова в нього стала неймовірно важкою, а кінцівки від утоми налилися свинцем – і побачив, що старезний «Інтернешнл Ґарвестер» суне до нього. Прикручені до кузова пікапа саморобні борти хилиталися, мов негодящі зуби. Саму машину було пофарбовано в огидний бірюзовий колір. За кермом сидів Спіді.
Він повернув до бордюру, розігнав двигун на повну (Гум! Гум! Гум-гум-гум!), а тоді приспав його (Хаххххххх…). Негр швидко вистрибнув із кабіни.
– З тобою все гаразд, Джеку?
Джек простягнув пляшку Спіді.
– Твій магічний сік – справжня погань, – мляво сказав хлопчик.
Спіді ображено глянув на нього… а тоді всміхнувся.
– А хто тобі сказав, що мікстура неодмінно має бути смачною, Джеку-Мандрівнику?
– Мабуть, ніхто, – відповів Джек. Він відчував, що сили – повільно, у міру того як минає нудотне відчуття дезорієнтації, повертаються до нього.
– Тепер ти віриш