Талісман. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
штат Нью-Йорк, у самому серці округу Дженесі, видавався тепер жахливою пасткою, розставленою для нього… така собі муніципальна «жовта мухоловка». «Мухоловка» – одне з природних див. Легко в неї потрапити. І майже неможливо вирватися.
Перед ним стояв високий чоловік із гігантським пузом, який чекав, доки звільниться вбиральня. Він перекочував з одного кутика рота до іншого пластмасову зубочистку. Джеку спало на думку, що то, певно, він ударив дверима чоловікове черево.
– Гівнюк, – повторив товстун, а тоді двері туалету різко відчинилися. Звідти вийшов чоловік. І на одну бентежну мить його очі зустрілися з Джековими. Цей чоловік скидався на Рендольфа Скотта. От тільки кінозіркою він не був: звичайнісінький різноробочий з Оутлі, що пропивав свою тижневу платню. Потім він поїде звідти на напівоплаченому «мустангу» з розхитаними дверцятама чи, може, на виплаченому на три чверті мотоциклі – великому старому «гарлеї» з наліпкою «КУПУЙ АМЕРИКАНСЬКЕ».
Його очі стали жовтими.
Ні, це твоя уява, Джеку, просто твоя уява. Він лише…
…лише різноробочий, що придивляється до тебе, бо ти новачок. Певно, він ходив до старшої школи в цьому ж містечку, грав у футбол, надув живота католичці-чірлідерці й одружився з нею, а та погладшала на шоколадках і заморожених вечерях «Стауферз»; просто один з оутлійських бовдурів, просто…
Але його очі стали жовтими.
Годі вже! Не стали!
От тільки було в ньому щось таке, що змусило Джека пригадати подію, яка трапилася, щойно він прийшов до міста… яка трапилася в темряві.
Товстун, що обізвав Джека гівнюком, відсахнувся від сухореброго чоловіка в «лівайсах» і чистій білій футболці. Рендольф Скотт рушив до Джека. Його великі жилаві руки хиталися з боків.
Його очі виблискували крижаною блакиттю… а тоді почали мінітися, вкриватися плямами, світлішати.
– Малий, – мовив той, і Джек з незграбним поспіхом кинувся навтьоки, прочиняючи дупою двостулкові двері. Тепер йому було абсолютно байдуже, кого він там збивав.
Гамір оглушив його. Кенні Роджерс[88] жваво горлав віншувальну пісню якомусь типу на ім’я Рубен Джеймс. «Ти був з тих, хто другу щоку підставля – й удару ЖДЕ, – заявляв Кенні залі похмурих п’яниць, які ледь стояли на ногах, – і казав, що для смиренних кращий світ ГРЯДЕ!» Серед усіх присутніх Джек не бачив нікого особливо смиренного. «Пацани з долини Дженні» поверталися на сцену й знову бралися за інструменти. Усі вони, крім стіл-гітариста, виглядали п’яними та збентеженими… можливо, навіть не розуміли, де перебувають. А від стіл-гітариста віяло тільки нудьгою.
Ліворуч від Джека якась жінка жваво теревенила по телефону-автомату: Джек нізащо у світі не торкався би його, якби міг, навіть за тисячу доларів. Доки вона тріскотіла, п’яний супутник мацав її та запхав руки в напіврозстібнуту ковбойку[89]. На великому танцмайданчику човгали та вовтузилися близько сімдесяти пар, які, не надто зважаючи на бадьорий темп співаної пісні, просто тулилися одне до одного та обіймалися: руки мацали
Кенні Роджерс (нар. 1938) – американський вокаліст, піаніст, композитор, продюсер.
Блузка-ковбойка – жіноча сорочка чоловічого фасону з відкладним коміром, накладними кишенями і невеликими погонами на плечах.