Радянський спецзв'язок. Вадим Гребенников
Читать онлайн книгу.
американська установка з однократним перевертанням частот використовувалася в Московському радіотелефонному центрі, а шифратор фірми «Сіменс» був у 1936 році випробуваний на магістралі Москва-Ленінград. Однак була необхідна повна та достовірна інформація щодо закордонних шифраторів: розглядалася можливість розміщення замовлень на розробку нової апаратури або придбання готової продукції.
20 березня 1937 року «Технопромімпорт» одержав від НКВС «Замовлення на закупівлю за рубежем апаратури секретної телефонії». Через «Технопромімпорт» і Наркомат зовнішньої торгівлі на початку 1937 року було запитано більш десятка європейських фірм, що робили апаратуру надтонального телефонування, у тому числі «Сіменс» і «Лоренц» (Німеччина), «Бел Телефон» і «Аутоматик Електрик» (Бельгія), «Стандарт Телефон енд Кеблз» (Великобританія), «Хаслер» (Швейцарія), а також «Еріксон» (Швеція). До запитів, як правило, додавалися технічні вимоги до апаратури: забезпечити захист від розшифрування за допомогою радіоприймача з додатковими простими пристроями.
Проте більшість фірм відповіли на запит прямою відмовою. Деякі зажадали за розробку шифраторів дуже високу ціну (у межах 40—45 тисяч доларів – у той час це була досить велика сума). Серед деяких прийнятних пропозицій заслуговувала уваги тільки відповідь англійської фірми «Стандарт Телефон енд Кеблз», чиї шифратори могли бути використані як додаткове устаткування на каналі радіозв'язку Москва-Хабаровськ.
Тому актуальною була проблема створення власної (в рамках ОВ ГУДБ НКВС) науково-технічної бази, яка дозволила б в найкоротші терміни вирішити завдання оснащення ВЧ станцій апаратурою засекречування (згідно з термінологією того часу – оперативною технікою). У 1936 році у складі 13-го відділення Оперативного відділу вже функціонувала радіолабораторія, яка займалася розробкою спеціальної радіо-, телеграфної й телефонної апаратури урядового зв'язку. Подібна лабораторія була також створена при оперативному відділі Управління держбезпеки НКВС по Ленінградській області.
У той період у сфері секретної телефонії працювали ще 6 організацій: ЦНДІЗ НКПіТ, НДІЗ і телемеханіки НКВМФ, НДІ РСЧА НКО, НДІ-20 Наркомату електропромисловості (далі – НКЕП), а також комбінат імені Комінтерну і завод «Красная Заря». Однак чисельність цих підрозділів тоді була невелика: 5—10 осіб. Найбільше активно працювали та створили зразки апаратури засекречування ЦНДІЗ НКПіТ і завод «Красная Заря».
Навесні 1936 року після того, як співробітники ВУЗ ознайомилися з наявними матеріалами щодо апаратури засекречування в СРСР і за кордоном, був зроблений висновок про необхідність і можливість проектування та зборки двох напівкомплектів апаратури, подібної до апаратури надтонального телефонування системи «Сіменс» зразка 1932 року.
Такі напівкомплекти були виготовлені до середини червня 1936 року лабораторією ВУЗ і випробувані на зв'язку між різними пунктами Москви.