Інферно. Дэн Браун
Читать онлайн книгу.
але я впевнена, що правильно зрозуміла тебе.
– І що ж я сказав?
Сієнна зиркнула вгору на безпілотник, а потім знову поглянула на Ленґдона.
– Ти сказав «Я маю ключа до тієї знахідки… якщо я зазнаю невдачі, то все помре».
Утративши дар мови, Ленґдон ошелешено витріщився на неї.
А Сієнна казала далі:
– Я гадала тоді, що ти мав на увазі той предмет у піджаку, але не впевнена в цьому…
«Якщо я зазнаю невдачі, то все помре?» Ці слова наче батогом вдарили Ленґдона. Нав’язливі картини смерті знову замерехтіли перед його очима… Дантове пекло, символ біонебезпеки, чумний лікар. І знову – лице тої прекрасної срібноволосої жінки, яка гукала його з протилежного боку ріки, благально простягаючи руки.
Шукай – і знайдеш! Час спливає!
Голос Сієнни повернув його до реальності.
– Те, на що може врешті-решт вказати цей проектор… або те, що ти намагаєшся знайти, – це має бути щось украй небезпечне. Те, що якісь люди намагаються нас вбити… – Її голос затремтів, і вона трохи помовчала, відновлюючи душевну рівновагу. – Задумайся над цим. Вони просто взяли й вистрелили в тебе серед білого дня… стріляли в мене – безневинного очевидця. Схоже, ніхто з них не збирається розмовляти, вести якісь перемовини. Уряд твоєї країни також напустився на тебе… Ти покликав їх на допомогу, а вони натомість послали до тебе вбивцю.
Ленґдон стояв, мовчки втупившись розгубленим поглядом у землю. Чи консульство надало вбивці інформацію про місцеперебування Ленґдона, чи само послало його туди – не мало значення. Результат був той самий.
«Уряд моєї країни – не на моєму боці. – Ленґдон зазирнув у карі очі Сієнни й побачив у них хоробрість. – У яку ж халепу я її втягнув!»
– Хотілося б знати, що ми шукаємо. Це допомогло б вибудувати логічну схему подій, – сказав він уголос.
Сієнна кивнула.
– Що б ми не шукали, ми маємо це знайти. Принаймні це дасть нам точку опори.
Заперечити її логіку було важко. Проте Ленґдон однаково відчував якесь невиразне занепокоєння. «Якщо я зазнаю невдачі, то все помре». Увесь ранок професор мав справу з моторошними символами біологічної небезпеки, чуми й Дантового пекла. Зрозуміло, що він не мав уявлення, що шукати, але було б наївно не враховувати хоча б можливість того, що ситуація стосується якоїсь смертоносної хвороби або широкомасштабної біологічної загрози. Але якщо це так, тоді чому уряд його країни намагається знищити його?
«Може, вони вважають, що я причетний до потенційного нападу?»
А це взагалі безглуздо. Тут відбувається щось інше.
Ленґдон знову подумав про срібноволосу жінку.
– А ще ота жінка з моїх видінь… Я відчуваю потребу знайти її.
– Тоді довірся своїм почуттям, – сказала Сієнна. – У цій ситуації найкращий компас – це твоя підсвідомість. Це ж основи психології: якщо тваринний інстинкт підказує тобі, що ти маєш вірити тій жінці, то, як на мене, мусиш робити те, що вона наказує тобі.
– Шукай – і знайдеш, – вимовили вони