Уже другий рік Україна відзначає сторіччя Української національної революції 1917—1921 рр. Проте для загалу українців постаті тієї доби або маловідомі – як, наприклад, більшість військових діячів, або ж досі перебувають у тлумі давніх ідеологічних міфів чи брудних шат радянської пропаганди. А остання, м’яко кажучи, не симпатизувала українському політичному проекту. Відповідно, професора Грушевського намагалися просто забути як випадковість, Скоропадський став «оперетковим гетьманом», а Петлюра – «погромником». Українська армія тієї доби – просто «гайдамаки», тобто бандити… Єдиний яскравий образ, що після нової російсько-української війни набув популярності, – це герої Крут, юнаки, які героїчно загинули під кулями тодішніх російських агресорів. «Кіборги» того часу. Але й досі ми не маємо якісних фільмів чи медійних проектів про ту добу, і тому суспільство може спиратися у своїх уявленнях поки що переважно на тексти – видані або розміщені в Інтернеті.

      До цього інформування громади прагне долучитися і громадський просвітницький проект «Likбез. Історичний фронт», який протягом чотирьох років є єдиним загальнонаціональним проектом із популяризації історії України. Будь-яку цікаву інформацію про той час можна прочитати на нашому сайті likbez.org.ua та в спільних проектах із видавництвами і газетами. Давній наш партнер – видавництво «Клуб Сімейного Дозвілля» – опублікувало нашу нову, першу за 80 років «Історію українського війська» за редакцією В. Павлова (2016), а також окреме «Військо Української революції 1917—1921 рр.» Є. Пінака та М. Чмира (2017), збірник за редакцією В. Лободаєва «Війна з державою чи за державу? Селянський повстанський рух в Україні 1917—1921 років» (2017). Імовірні альтернативи розвитку нашої історії того часу викладено в провокативному дослідженні журналіста та історика Д. Шурхала «Українська якбитологія» (2017). Щотижня на інтернет-шпальтах газети «Ділова столиця» хроніку подій сторічної давнини викладає проект «Наша Революція», очолений Г. Єфіменком. Приємно, що ці змістовні та цікаві виклади збирають для спільної праці десятки найкращих істориків України.

      Тепер у руках читача – черговий доробок моїх колег: збірник про Українську Державу 1918 р. та її очільника – Павла Скоропадського. Як і в попередніх виданнях, ми зібрали під однією палітуркою і палких симпатиків гетьмана, і скептиків, і противників, бо ідеологією Likбезу є плюралізм та суперечка істориків. Бо саме вони дадуть можливість прискіпливому читачеві відчути пошуки науковців і збагнути, як сьогоднішні реалії впливають на їхні оцінки минулого. Ми хотіли б, щоб здоровий глузд сучасного українця дав змогу йому віднайти серед історичних фактів ту історичну правду, яка видавалася б йому найбільш «правдивою»… Тож тепер варто в найзагальніших рисах провести читача в нетрі Української Держави 1918 року…

      ***

      Двадцять дев’ятого квітня 1918 р. в Києві відбувся хліборобський з’їзд, організований за ініціативи Союзу земельних власників, на якому генерала Павла Скоропадського було проголошено гетьманом України. У ніч із 29 на 30 квітня його прибічники захопили всі державні установи та найважливіші об’єкти. Так місце УНР зайняла Українська Держава, або Гетьманат.

      Свою діяльність Скоропадський розпочав із рішучої відмови від соціалістично-популістської політики Центральної Ради і власних обіцянок повернути життя в нормальне річище. Ці постулати концентровано подані в «Грамоті до всього українського народу» від 29 квітня 1918 р. У Грамоті проголошено:

      «Колишній Український Уряд не здійснив державного будівництва України, так як був зовсім не здатний до цього. …Анархія триває на Україні, економічна руїна і безробіття збільшуються і поширюються з кожним днем, і нарешті перед багатющою колись Україною постає грізний привид голоду. При такому положенні, яке загрожує новою катастрофою Україні, глибоко сколихнулися всі трудові маси населення. Вони виступили з категоричними вимогами негайно збудувати таку державну владу, яка здатна була б забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої роботи. Як вірний син України, я ухвалив відгукнутися на цей заклик і взяти на себе тимчасово всю повноту влади».

      Узявши у свої руки (так би мовити, «на прохання трудового народу») владу, гетьман проголосив своєю метою «добро і користь всієї дорогої нам України». Що ж конкретно обіцяв Скоропадський? Парадоксально, але майже те, що стало гаслами державного будівництва України після 1991 р., коли всі акцентували на потребі якомога швидше перейти до ринку й подолати негативні наслідки «соціалістичної системи господарювання». Такі ж завдання, але щодо «соціалістичної Центральної Ради» ставив і Павло Скоропадський, пропонуючи всі очевидні рецепти: від відновлення приватної власності та свободи підприємництва до соціального захисту трудящих:

      «Права приватної власності як фундаменту культури і цивілізації відновлюються повною мірою, і всі розпорядження