Балакуче яблуко та інші історії. Юрий Винничук
Читать онлайн книгу.
озмовляємо крізь сон?
– Виходить, так.
Гопля, не вірячи, про всяк випадок ущипнув себе за носа. Заболіло. Тоді підкрався до ліжка Піплі й ущипнув його.
– Ойо-йо-йой! – заверещав той.
– Ага! Не спиш!
– А от і сплю, – вперто стояв на своєму Піпля і сховався під ковдрою.
– Чому ж ти кричав?
– Бо мене заболіло.
– Хіба може боліти уві сні?
– Ще й як! Одного разу мені наснилося, як мене проковтнула Страхітлива Старушенція. Я так верещав! А прокинувся весь потовчений.
Гопля пройшовся по хаті, розмірковуючи над словами товариша. Можливо, і справді усе це їм тільки сниться. Раптом він зупинився.
– Ну, ти собі як знаєш, але я й уві сні відчуваю голод. Я йду снідати.
– Зачекай, я теж, – вискочив із ліжка Піпля.
– Ого, які ми з тобою однакові! Мені наснилося, що я голодний, і тобі те саме наснилося.
– Так воно і має бути. Ми ж з тобою нерозлучні друзі… А що у нас на сніданок?
– Мені сниться, що у мене на сніданок буде манна каша з родзинками і горішками. А тобі?
– А мені сниться, що ти її вариш.
– Чому я?
– Тому, що вчора мені снилося, що варив я.
– Але ж насправді варив я.
– Звичайно, ти. Але уві сні буває все навпаки. Тому сьогодні твоя черга. А я піду у садок і ще трішечки на сонечку подрімаю. А коли тобі насниться, що ти вже зварив кашу, то поклич мене.
Сонечко так ласкаво світило і так лагідно пригрівало, що Піплю знову потягнуло на сон. Він знайшов у садку затишну місцинку під розлогою яблунею, ліг на м'яку травичку і задрімав. Та й ще б не задрімати, коли довкола тільки й чути що сонливе дзумріння різноманітних кузьок і комашок, а здалеку – тихе кування зозулі, переплетене зі співом жайворонка.
Не знати, скільки б він спав, але з яблуні раптом зірвалося велике червоне яблуко і гугупнуло об землю.
Піпля в одну мить прокинувся. Йому здалося, що стався землетрус. Наляканими очима роззирнувся на всі боки, але нічого страшного не побачив. Зате неабияк вразило його велетенське яблуко.
– Ого, яке! – вигукнув, бо ж яблуко було завбільшки з його голову. – Добре, що на мене не впало.
Він погладив його долонями, покрутив, помилувався і тільки-но наготовився вкусити, коли почув тонесенький писклявий голосок:
– Ой-ой-ой! Не їж мене!
– Хто це говорить? – здивувався Піпля, випускаючи яблуко з рук.
– Це я, яблуко.
Піпля нахилився і побачив, що голосок лине з маленької чорної дірочки біля хвостика.
– Хіба яблука говорять? – не вірив своїм вухам Піпля.
– Ще й як говорять! Тільки дуже тихо. А я таке яблуко, яке говорить голосно.
– І то тільки тому, що ти говориш голосно, я вже не повинен тебе їсти?
– Ні, не тільки тому. Головна причина полягає в тому, що я ще росту.
– Ростеш? – здивувався Піпля.
– І дозріваю.
– Дозріваєш?
– Росту і дозріваю.
– А чому ж ти тоді впало з дерева?
– Тому, що мені вже зовсім мало залишилося. Ось я ще трішки підросту і дозрію, а тоді ти зможеш мене з'їсти.
Піпля подумав, що й справді куди приємніше їсти дозріле яблуко, аніж недостатньо зріле, і лишив його в спокої.
– Добре, я почекаю. Мені нема куди квапитися.
Він знову заклав руки за голову і почав спостерігати за хмарками в небі. Але якісь дивні звуки, що долинали з яблука, не давали йому зосередитися. Щось у яблуку похрумкувало та поцьмакувало, щось там безперестанку вовтузилося, крекчучи та мугикаючи; а що воно було таке, Піпля ніяк не міг дошолопати.
– Гей! А хто це там хрумкає?
– А це я так росту, що шкурка вже не витримує і похрумкує. Ось я ще трішечки підросту, а тоді ти мене з'їси.
– Добре. А хто ж тоді там цьмакає?
– А це я так дозріваю, що аж соком наливаюся, і через це поцьмакую. Ось я ще трішечки подозріваю, а тоді ти мене з'їси.
Піпля заспокоївся і знову задивився в небо. У цей час з'явився Гопля.
– Ну от, ти знову б'єш байдики, – зітхнув він, підійшовши до Піплі.
– А ось і ні. Не б'ю я ніяких байдиків. Я взагалі, коли хочеш знати, не люблю битися. Я зараз зайнятий важливою роботою.
– Якою саме?
– А такою – я вилежую яблуко!
Гопля почухався за одним вухом, потім – за другим і сказав:
– А хіба яблука висиджують? Це ж не яйця.
– Не висиджують, а вилежують. А хто не вилежує яблук, той їсть недозрілі. А я буду їсти найспіліше яблуко з усіх яблук у світі.
– Добре, а звідки ти знатимеш, коли воно дозріє?
– Воно