Чорт зна що. Запропаща душа. Антология
Читать онлайн книгу.
бодай тебе! Не знати, що вигадав! Та хіба се можна мене перекувати?
– Правда! Я з тебе таку молодицю зроблю, що аж гей, – сказав циган.
– Пек тобі, ніколи не повірю, щоби щось подібного можна було зробити.
– Ось, дурна, диви, якого парубка викував циган зо свого старого сивого батька, і з тебе так само зробить.
– Пожартували, буде досить. Ще стиранка не готова. Мушу докінчити, – промовила Мотря і хотіла йти, але Омелько схопивши її за руку, крикнув:
– Ні, стара, ти мусиш бути молодою, – і привів її на коваля.
– Я зачну, а ти помагай! – крикнув циган, б’ючи Мотрю молотом по голові, від чого вона, навіть не писнувши, впала мертва. Потім циган підняв Мотрю і, поклавши на ковадло, почав кувати, наче кусень заліза, з котрого має бути підкова. Омелько мимоволі, не тямлячи, що робить, чинив те саме, що циган, – тілько з другого боку ковадла.
– Поліцай! Рятуйте! Коваль Омелько жінку вбив! – пролунали голоси селян, що прийшли до кузні по замовлену роботу.
Крик селян відразу протверезив Омелька. Він кинув свою роботу, оглянувся – ані цигана, ані його батька не видно; замість них ціла кузня повна людей.
– Ой-йо-йой! Пропала моя голова! – простогнав Омелько, кидаючи молот, і добровільно віддався в руки сільському начальству, котре тут-таки його ув’язнило, поставило коло нього сторожу і про все донесло гетьманові.
Гетьман, розглянувши справу Омелькову, велів його повісити.
Скорше від блискавки полетів чорт з доносом до свого пана, цілковито пересвідчений, що заслужив ласку у Дідька.
– Ну, що ти зробив з Омельком, кажи? – спитав Дідько, гостро дивлячись на чорта.
– Вже я йому доправив! Більше не буде насміхатися над вашим портретом, ваша всетемнійша темносте.
– Як се було?
Чорт оповів.
– Бовван, дурак, теля, бодай тобі сто жаб на голову сіло! – заревів Дідько.
Чорт виставив язика від подиву.
– Ах, дурню, дурню, баранячу маєш голову, а свиняче рило. Ну, чи маєш ти хоч трохи розуму в голові?
– Та… – ваша вестемнійша темното…
Але Дідько не дав йому докінчити і закричав:
– А, ти ще смієш оправдуватись? – схопив чорта за хвоста і почав ним сіпати. Чорт вив, ревів і просив милосердя. Давши собі духа з чортом, Дідько поставив його перед собою і сказав:
– Слухай ти, бараняча голово, ослячі вуха! Що з того буде, що Омелька повісять? Прецінь його повісять без вини, а хто без вини умирав, той до нас не достався, а ти, бараняча голово, так зробив, що він просто піде собі до неба. Зрозумів?
– Зрозумів, винен, ваша всетемнійша темното.
– От, як би ти направду перекував Омельчину жінку зі старої на молоду, то було б інакше. Зрозумів?
– Зрозумів, ваша темносте.
– Отже забирайся і за всяку ціну спаси Омелька, потому залізь йому в ребро й ожени його на молодиці, а потім… ну, потім і без чорта так буде, що Омелько заслужить на пекло.
– Слухаю, ваша темносте! – пропищав чорт і, вклонившись низько Дідькові, полетів до в’язниці, де сидів Омелько.
Омелько,