Чорт зна що. Запропаща душа. Антология
Читать онлайн книгу.
ні? Сиджу ту у в’язниці, а потім гайда на шибеницю.
– А потім?
– А потім знаєш що – смерть.
– А потім?
– А вже потім сам Бог знає, що буде! Невинно терплю. Прецінь ти убив мою жінку.
– Отже знай, хто невинно на землі терпить, той просто йде до раю. А нам, чортам, се не в смак.
– Еге…
– Тепер розумієш, що мені треба тебе спасти? Коли тебе будуть вішати, не відганяй мене хрестом.
– Та ти, ще, може, якої капости хочеш мені зробити?
– Клянуся тобі рогами і чортячим хвостом, щоби я уже більше смоли не пив і вогню не їв, коли брешу. Тепер хочеш вір, хочеш не вір. Коли тебе стануть вішати, не хрестися, а я зроблю таке чудо, що тебе пустять цілого і здорового.
– Ну, красно, нехай на твоїм стане.
– Пам’ятай, що я тобі сказав, – промовив чорт і щез.
Довго думав Омелько, чи слухати чорта, чи ні? Вмерти невинним і дістатися раю, чи ще жити? Нарешті рішився послухати той раз чорта. Захотілося йому ще жити.
Настало рано. Юрба наповнила площу, посеред котрої піднімалася шибениця, а коло неї кат походжав. В юрбі чути було лише жаль за Омельком. Одні жалували його як доброго коваля, инші як доброго чоловіка, котрого чорт попутав.
– Ех, – можна було чути в товпі, – чого то по п’яному не зробить чоловік! І відважний був і побожний – самого чорта не боявся, а таки його чорт попутав.
Заголосила труби і бубни, Омелька привели під сторожію, перечитали засуд. Кат поставив його на стільчик, накинув на нього мотузок і вибив з-під ніг стільчика. Але в ту саму хвилю мотузок урвався, а Омелько, мовби нічого не було, станув на ноги.
«Не збрехав, чортів син, не збрехав», – подумав Омелько і серце його радісно забилося.
Народ зашумів, захвилювався і простугонів:
– Невинного вішають! Невинного!
Кат і начальство кинулися до Омелька, а далі, ну ж оглядати мотузок. І що ж? Виявилось, що він перепалений в тому місці, де перервався. Юрба ще дужче загуділа і домагалася, щоби Омелька, яко невинного, пустити.
– Зачекайте, православні християни! Скоро Омелько невинний, то і вдруге мотузок не видержить його, – сказав суддя і сам докладно оглянув мотузок.
«Добре. Вішай хоч десять разів – все одно», – подумав Омелько і знову просунув голову у петлю. І знов кат вибив з-під ніг стільчика і – о диво! – мотузок запалився і обірвавсь, ба навіть сама шибениця загорілася.
Народ ще дужче заворушився і домагався негайно відпустити Омелька.
– Народе православний! – сказав суддя. – Не можу я сам від себе пустити Омелька. Вже його більше вішати не буду. Відведу до в’язниці і про все донесу гетьманові. Як він порішить, так буде, – сказав суддя.
Народ притих і розійшовся. Омелька відвели до в’язниці і донесли про все гетьманові. Гетьман вислухав і сказав:
– Чи не чарівник він який? Або яка нечиста сила йому помагає?
– Ні, – кажуть, – перед смертю він сповідався і причащався, та і добрий християнин з нього.
– Ну, коли так, то пустіть його на чотири вітри. А за се, що він терпів невинно, дати йому сто срібних.
«Що