Темна вежа. Стивен Кинг

Читать онлайн книгу.

Темна вежа - Стивен Кинг


Скачать книгу
оден їхній дух спокою не знайшов,

      Усі прийшли поглянути на поступ мій,

      Останнє полотно у рамі тій живій!

      В червонім полум’ї палає кожен, хто дійшов.

      Я їх впізнав. Без страху ріг до губ приклав

      І засурмив: «Чайльд Роланд до Вежі Темної прийшов»

Роберт Браунінґ «Чайльд Роланд до Вежі Темної прийшов»

      Я народився

      З шестизарядником в руці, із ним стоятиму

      На смерть і з ним віддам кінці.

«Бед Компані»

      Ким же це я став,

      Друже мій найвірніший,

      Всі, кого я знав,

      Оддалились, зникли.

      Можеш мати все,

      Мою імперію багна,

      А я зраджу тебе,

      Болю тобі завдам.

Трент Резнор

      Частина перша

      Маленький червоний король дан-тете

      

      Каллаген і вампіри

Один

      Колись панотець Дон Каллаген був католицьким священиком в одному містечку (Салемз-Лот – так воно називалося), що нині щезло з лиця землі й усіх можливих карт. Та не те щоб Каллаген цим надто переймався. Такі поняття, як реальність, втратили для нього свою вагу.

      Зараз цей християнський (у минулому) священик тримав у руці язичницький предмет – різьблену черепашку зі слонової кістки. На дзьобі в неї видніла щербинка, на спині – подряпина у вигляді знака питання, але в цілому річ була прегарна.

      Прегарна і могутня. Він відчував цю силу, що струменіла в його долонях, як електричні розряди.

      – Яка гарна, – прошепотів він до хлопця, що стояв поряд із ним. – Правда ж, це Черепаха Матурин? Це вона?

      Хлопцем був Джейк Чемберз. Він зробив чималий гак, аби зрештою потрапити майже до того самого місця, звідки почав свої мандри тут, на Мангеттені.

      – Не знаю, – відповів Джейк. – Вона називає її «шольдпадда1», і ця річ може нам допомогти, але розбійників, які чигають нас он там, їй не знищити. – Він кивнув у бік «Діксі-Піґ», побіжно подумавши, кого мав на увазі: Сюзанну чи Мію, – коли вжив той універсальний займенник жіночого роду «вона». Колись він сказав би, що це не має значення, бо ж дві жінки були так тісно пов’язані. Втім, тепер це важило. Чи важитиме невдовзі.

      – Ви станете? – спитав Джейк у панотця, маючи на увазі: «Чи станете ви на бій? Чи битиметеся? Чи вбиватимете?»

      – О, так, – спокійно відповів Каллаген і поклав черепашку зі слонової кістки, з її мудрими очима й подряпаним панциром, у нагрудну кишеню, де тримав запасні набої до свого револьвера, потім через тканину погладив майстерно виконану річ, переконуючись, що вона вмостилася надійно і не випаде. – Я стрілятиму, доки не закінчаться набої, а якщо кулі вичерпаються ще до того, як мене вб’ють, я вбиватиму їх… руків’ям револьвера.

      Пауза була настільки нетривка, що Джейк її навіть не помітив. Але в тому ваганні до панотця Каллагена озвалася Білість. То була сила, яку він знав віддавна, ще з отроцтва, хоч згодом і пережив кілька років важкої зневіри, років, коли його розуміння тієї первинної сили спершу потьмяніло, а потім і вичахло геть. Але ті дні лишилися в минулому, Білість знову ввійшла в його душу, і він сказав за це Богові спасибі.

      Джейк кивав, щось промовляючи, але Каллаген майже його не чув. Та й Джейкові слова не мали значення. На відміну від того, що казав інший голос – голос когось надто великого, щоб називати його Богом, —

      (Ґана)

      от його слова були важливі.

      Хлопчик має йти далі, мовив йому голос. Хай би що сталося тут, хай би що вас тут спіткало, хлопець має йти. Твою роль у цій історії майже скінчено. А от він ще не дограв свою партію до кінця.

      Вони проминули оголошення на хромованому стовпчику («ЗАЧИНЕНО, СПЕЦОБСЛУГОВУВАННЯ»), Джейків нерозлучний друзяка Юк дріботів між ними, задерши голову й роззявивши пащу в своїй звичній зубастій усмішці. Зійшовши сходами нагору, Джейк дістав з плетеної сумки, що її Сюзанна-Мія принесла з Кальї Брин Стерджис, дві тарілки – Орізи. Постукав одна об одну й, зачувши глухий дзенькіт, вдоволено кивнув. А тоді сказав:

      – Перевірмо, що у тебе.

      Каллаген підняв «рюгер», що його Джейк колись приніс із собою до Серединного світу з цього-таки міста, Кальї Нью-Йорка. Життя – це колесо, і ми всі кажемо спасибі. На мить панотець, неначе дуелянт, підніс барабан до правої щоки. Потім торкнувся нагрудної кишені, випнутої від патронів і черепахи. Sköldpadda.

      Джейк кивнув.

      – Всередині тримаймося разом.


Скачать книгу

<p>1</p>

Sköldpadda – черепаха (швед.).