Вовки Кальї: Темна вежа V. Стивен Кинг
Читать онлайн книгу.
здається, це смачно, – сказав Джейк. – Вони пахнуть, як свіжий хліб із опари, які моя мама й домогосподарка місіс Шоу купували у Забара. – Всміхаючись, він поглянув на Сюзанну й Едді. – Ви знаєте крамницю Забара?
– Я точно знаю, – миттю відгукнулася Сюзанна. – Там усе таке смачнюще, м-м-м. Ці штуки справді дуже приємно пахнуть. Але ж, я сподіваюся, ти ще їх не куштував?
– Та ви що. – Він питально глянув на Роланда.
Стрілець недовго тримав їх у невіданні: взяв одного м’ячика, відірвав ріжки й запустив зуби у те, що лишилося.
– Пундиці, – сказав він. – Сто років їх не бачив. Вони чудесні. – Його блакитні очі заблищали. – Ріжок не їжте, вони не отруйні, але кислі. Їх можна підсмажити, якщо в нас ще лишилося трохи оленячого жиру. Смажені, вони смакують майже як м’ясо.
– Звучить спокусливо, – мовив Едді. – Тобі й карти в руки. Що ж до мене, то я, мабуть, не їстиму цього грибного моху чи що воно таке.
– Це не гриби, – заперечив Роланд. – Радше земляна ягода.
Взявши одну кульку, Сюзанна недовірливо куснула її й одразу ж з насолодою відкусила більший шматок.
– Дарма ти не хочеш їх їсти, серденько. Татків приятель Батечко Моз сказав би: вони першокласні. – Вона взяла у Джейка ще одну кульку й провела великим пальцем її шовковистою поверхнею.
– Можливо, – погодився Едді. – Та якось мені треба було зробити доповідь у школу і я читав одну книжку… здається, вона називалася «Ми все життя провели у замку»… і там одна схиблена дівуля отруїла такими штуками цілу свою родину. – Він нахилився до Джейка, здіймаючи брови дашком і кривлячи кутики губ у посмішці, яку хотів зробити якнайзловіснішою. – Геть-чисто усіх потруїла, і конали вони довго і в муках!
Едді звалився з колоди, на якій сидів, і став викачуватися на килимі з глиці й опалого листя, хриплячи й кривлячись у страхітливих гримасах. Довкола нього гасав Юк, вигавкуючи тоненьким голоском ім’я Едді.
– Не дурій, – сказав Роланд. – Джейку, де ти їх знайшов?
– Там, позаду, – відповів хлопчик. – На галявинці, яку я помітив зі стежки. Їх там повно. Якщо ж вам хочеться м’ясця… а мені хочеться, це я точно знаю… то є всі ознаки. Багато свіжого посліду. – Він пильно вивчав поглядом обличчя Роланда. – Дуже… свіжого… посліду. – Він говорив повільно, наче людина, що недостатньо добре володіє мовою.
Ледь помітна усмішка заграла в куточках Роландових вуст.
– Говори тихо, але прямо. Що турбує тебе, Джейку?
Відповідь Джейк промовив самими губами.
– Коли я збирав пундиці, то помітив, що за мною стежать якісь чоловіки. Вони й зараз стежать.
Взявши одну кульку, Сюзанна виказала захват і нахилила до неї голову, наче нюхаючи квітку.
– Там, звідки ми прийшли? Праворуч від дороги?
– Так, – кивнув Джейк.
Едді затулив рота кулаком, наче прокашлюючись, і спитав:
– Скільки їх?
– Здається, четверо.
– П’ятеро, – сказав Роланд. – Можливо, шестеро. Одна з них жінка. Є ще хлопчик,