Вовки Кальї: Темна вежа V. Стивен Кинг
Читать онлайн книгу.
п’ятнадцять миль, відколи Джейк приєднався до них з пундицями й новиною. Вони стали табором посеред дороги, як робили це завжди, відколи ступили в лісові хащі, щоб не дати жаринкам від їхнього багаття змоги запалити ліс.
Едді й Сюзанна назбирали чимало хмизу, поки Роланд із Джейком влаштували маленький табір і заходилися різати зібраний Джейком урожай пундиць. Сюзанна легко котила свій візок м’яким лісовим килимом під стародавніми деревами, складаючи хмиз собі на коліна. Едді, щось мугикаючи собі під носа, йшов неподалік.
– Глянь-но ліворуч, котику, – сказала Сюзанна.
Едді глянув і побачив оддалік помаранчевий проблиск вогню. Багаття.
– Скажи, незграби? – мовив він до Сюзанни.
– Так. Правду кажучи, мені навіть трохи їх шкода.
– Є ідеї, чому вони за нами стежать?
– Нє-а. Проте думаю, Роланд має рацію – коли вони будуть готові, то повідомлять нам. Або вирішать, що ми не те, що їм потрібно, і просто змиються. Ходімо назад до табору.
– Секундочку. – Він підняв ще одну галузку, повагався, потім нахилився й узяв ще одну. Щоб було правильно. – Все, можемо йти.
Дорогою назад він полічив галузки, які зібрав сам, потім ті, що лежали на колінах у Сюзанни. В кожному випадку вийшло по дев’ятнадцять.
– Сьюз, – гукнув він, а коли вона повернула до нього обличчя: – Час знову почав свій плин.
Вона не спитала, про що йому йдеться, лише мовчки кивнула.
Рішуча налаштованість Едді не їсти пундиць швидко розтанула. Надто смачно вони пахтіли, коли шкварчали в оленячому жирі, грудку якого Роланд (скнара душа) сховав на чорний день у своєму потертому старому кошелі. Едді узяв свою порцію, яку простягнули йому на одній зі старезних тарілок, що їх вони знайшли у Шардиковому лісі, скуштував і жадібно поглитав решту.
– Смачно, як м’ясо омарів, – похвалив він, але потім згадав чудовиськ, що відкусили Роландові пальці. – Тобто я хотів сказати, смачно, як хот-доги у Натана. Вибач, що глузував, Джейку.
– За це не хвилюйся, – всміхнувся Джейк. – Ти не надто образливо глузуєш.
– Треба вам дещо знати, – всміхаючись, сказав Роланд. Цими днями він усміхався частіше, набагато частіше, та його очі були серйозними. – Усім вам. Пундиці часто викликають дуже видовищні сни.
– Тобто від них ти наче під кайфом? – стривожено спитав Джейк, згадавши свого батька. Елмер Чемберз у своєму житті перепробував чимало химерних речей.
– Під кайфом? Я не зовсім…
– Сп’янілий. На підйомі. Коли тобі різне ввижається. Як тоді, коли ти прийняв мескалін і пішов у кам’яне кружало, де та істота мало не… мало не завдала мені болю.
Роланд на мить замислився, згадуючи. У тому колі з валунів мешкав ув’язнений сукуб. Якби її воля, вона б, поза сумнівом, улаштувала Джейкові Чемберзу сексуальну ініціацію й затрахала б до смерті. Але Роланд примусив її говорити. Щоб покарати його, дух наслав йому видиво Сюзанни Дельґадо.
– Роланде? – стурбовано посмикав його Джейк.
– Не переймайся, Джейку. Те, про що ти зараз думаєш, спричиняють гриби – вони