Вовки Кальї: Темна вежа V. Стивен Кинг
Читать онлайн книгу.
здавалося, що ти божеволієш, і втечу з дому, і той жахливий будинок у Брукліні? Та найголовніше – як ти не загинув від лап охоронця? Напевно, ти крутіший, ніж виглядаєш».
Едді так кумедно повів очима на його спину, що віддалялася, й знову на нього, що Джейк розсміявся, попри весь свій величезний подив. Едді нагадав йому комікси, де Арчі або Джаґхед намагалися подивитися на два боки водночас. Опустивши погляд, він побачив той самий вираз у Юка. Чомусь від цього зробилося ще смішніше.
– Що за дурня? – спитав Едді.
– Повторна прокрутка, – Джейк зареготав ще сильніше. Сміх був дурнуватий, але зупинитися він не міг. Йому хотілося подуріти. – Це як тоді, коли ми спостерігали за Роландом у Великій Залі Ґілеаду, та тільки зараз ми в Нью-Йорку, тридцять першого травня тисяча дев’ятсот сімдесят сьомого року! Це той день, коли я пішов зі школи Пайпера по-французькому! Повторна прокрутка, хлопче!
– По-французькому?.. – почав було Едді, та Джейк не дав йому закінчити. Його вразило чергове відкриття. Хоча слово «вразило» не надто добре передавало суть того, що відбулося. Його накрило з головою, як людину, що не змогла врятуватися від височезної припливної хвилі на пляжі. Його обличчя так просяяло, що Едді мимоволі відступив на крок назад.
– Троянда! – прошепотів Джейк. Йому забракло подиху сказати це гучніше, в горлі було сухо, наче пройшла піщана буря. – Едді, троянда!
– І що з нею?
– Це той день, коли я побачив троянду! – простягнувши непевно долоню, він узяв Едді за руку вище ліктя. – Я піду до книгарні… а потім на пустир. Колись там була делікатесна…
Едді жваво закивав.
– Аякже, «Вишукані делікатеси від Тома й Джеррі», на розі Другої й Сорок шостої…
– Крамнички вже нема, та є троянда! Той я, що пішов далі, побачить її сьогодні, і ми теж зможемо її побачити!
Очі Едді засяяли.
– Тоді ходімо хутчіш. Ми ж не хочемо тебе загубити. Його загубити. Чорт, одного з вас загубити.
– Не хвилюйся, – сказав Джейк. – Я знаю, куди він піде.
Джейк ішов попереду – нью-йоркський Джейк зразка весни 1977 року. Він повільно брів, ловлячи ґав і помітно насолоджуючись погожою дниною. Джейк із Серединного світу чудово пам’ятав, як почувався той хлопчик: йому зненацька полегшало, бо голоси в голові
(я помер!)
(ні, не помер!)
нарешті перестали колобродити. Це сталося біля дощаного паркану, де двоє бізнесменів грали в хрестики-нулики ручкою «Марк Крос». А ще, звісно, на душі полегшало, бо він був уже далеко від школи Пайпера й божевілля свого іспитового твору з англійської. Міс Ейвері чітко дала зрозуміти, що оцінка за іспитовий твір кожного учня становитиме цілих двадцять п’ять відсотків од річної. А Джейк написав якусь маячню. Те, що вчителька поставила йому за твір A з плюсом, лише утверджувало його в думці, що світ котився під три чорти, все в ньому було дев’ятнадцять.
Виборсатися з цього кошмару, хай навіть на короткий час, здавалося святом. Авжеж, він насолоджувався днем.
«Тільки щось