Вовки Кальї: Темна вежа V. Стивен Кинг
Читать онлайн книгу.
можуть зайти відвідувачі…
– Та ви навіть п’ятдесят баксів за день не вторгуєте, – сказав Андоліні, – нам це відомо, містере Торен. Якщо ж ви справді боїтеся проґавити крупного клієнта, нехай він кілька хвилин постоїть за прилавком.
З переляку Джейк подумав, що той, кого Едді називав Старим Страшком, говорить про нього, Джона «Джейка» Чемберза. А потім зрозумів, що Андоліні показує повз нього, на Діпно.
Після цього Тауер здався. Чи Торен.
– Аароне, – звернувся він до товариша. – Постережеш?
– Як скажеш, – погодився Діпно. Вираз обличчя в нього був стурбований. – Ти точно хочеш розмовляти з цими хлопцями?
Бйонді промовисто на нього зиркнув, але Діпно гідно витримав цей погляд. Джейк навіть відчув гордість за старого.
– Так, – відповів Тауер. – Все нормально.
– Не турбуйтеся, ми не позбавимо його анальної незайманості, – сказав Бйонді й розреготався.
– Добирай слів, ти у храмі книги, – сказав Балазар, але Джейк помітив, що він і собі посміхнувся. – Ходімо, Торене. Трохи потеревенимо.
– У мене інше прізвище! Я змінив його в законний спосіб на…
– Та яка різниця, – заспокійливо промовив Балазар і навіть поплескав Тауера по руці. Джейк досі не міг звикнути до думки, що все це… вся ця мелодрама… відбувалася після того, як він вийшов з крамниці з двома новими книжками (принаймні для нього новими) й попрямував далі. Усе це сталося в нього за спиною.
– Фріц воно і є фріц, правда, бос? – жваво спитав Бйонді. – Чи голландець, чи хто він там. Хай як він себе називає.
– Джордже, якщо я схочу почути твій голос, то скажу, які слова ти маєш говорити. Затямив? – спитав Балазар.
– Добре, – відповів Бйонді. Хвильку поміркувавши й вирішивши, що «добре» прозвучало не надто запально, додав: – Так! Авжеж!
– Гаразд. – Притримуючи Тауера за руку, по якій щойно плескав, Балазар повів його в глиб книгарні. Книжки тут були звалені абияк, повітря було задушливим від запаху мільйонів сторінок, порослих пліснявою. Підійшли до дверей з написом «Службовий вхід», Тауер дістав низку ключів. Поки він шукав потрібний, ключі теленькали.
– У нього тремтять руки, – пробурмотів Джейк.
– Якби я був на його місці, в мене б теж тремтіли, – кивнувши, сказав Едді.
Нарешті Тауер відшукав ключа, повернув його в замку й відчинив двері. Він ще раз глянув на трьох чоловіків, що до нього прийшли, – «биків» із Брукліну, – і запросив їх заходити. Двері за їхніми спинами зачинилися, і Джейк почув, як хтось замикає їх на засувку. Навряд чи це зробив сам Тауер, подумав він.
Поглянувши в опукле дзеркало проти крадіїв, встановлене в кутку крамниці, Джейк побачив, що Діпно підняв телефонну слухавку, якусь мить повагався і поклав її назад на важіль.
– Що тепер робитимемо? – спитав хлопчик у Едді.
– У мене є ідея. Я бачив таке в кіно. – Він підійшов до дверей і підморгнув Джейку. – Зараз спробуємо. Якщо я просто втелющуся головою, можеш сміливо назвати