2. «Канон [історичних, документальних] писань» – «Шу цзін»;

      3. «Канон поезії», «Канон пісень», «Канон віршів» – «Ши цзін»;

      4. «Ритуали [епохи] Чжоу» – «Чжоу лі»;

      5. «Зразкові церемонії та правила благопристойності» – «І лі»;

      6. «Записки про правила благопристойності» – «Лі цзи»;

      7. «[Літопис весен та осеней] з коментарями Цзо» – «[Чуньцю] Цзо чжуань»;

      8. «[Літопис весен та осеней] з коментарями Ґун’яна» – «[Чуньцю] Ґун’ян чжуань»;

      9. «[Літопис весен та осеней] з коментарями Ґуляна» – «[Чуньцю] Ґулян чжуань»;

      10. «Обмірковані висловлювання» – «Лунь юй»;

      11. «Канон синівського шанування» – «Сяо цзін»;

      12. «Наближення до класики» – «Ер’я» (перший у Китаї тлумачний словник).

      Важливою особливістю завершального етапу формування базової системи китайських канонів – «Тринадцятиканоння» є те, що за коментарями вчених епохи Хань було визнано найвищий статус канонів.

      До IX ст. книжки розмножували лише переписуванням, що, звісно, вимагало багато часу та зусиль. Інколи переписування великого твору тривало роками, а то й десятиліттями.

      В епоху Тан книжка стала дещо поширенішою та доступнішою: в VII–VIII стст. з’явився окремий прошарок людей, які переписували книжки на продаж. Також у цей період у Китаї відкрилися перші книжкові крамниці.

      Та все одно книжки були рідкістю і коштували дуже дорого. Щоб отримати примірник тієї чи тієї книжки, або замовити її переписування для власних потреб, потрібно було витратити величезні зусилля, особливо приватним особам, та значні кошти.