Аліса в Задзеркаллі. Льюїс Керролл
Читать онлайн книгу.
ю
1. Чорна Королева відходить на h5
2. Біла Королева ходить на с4 (ловить шаль)
3. Біла Королева ходить на с5 (стає Вівцею)
4. Біла Королева відходить на f8 (залишає на полиці яйце)
5. Біла Королева ходить на с8 (рятуючись від Чорного Коня)
6. Чорний Кінь ходить на е7
7. Білий Кінь ходить на f5
8. Чорна Королева йде на е8 («екзамен»)
9. Королеви «рокіруються»
10. Біла Королева ходить на а6 (суп)
Круть
Одноріг
Вівця
Біла Королева
Білий Король
Дідусь
Білий Лицар
Верть
Стокротка
Хтось
Устриця
Тигрова Лілея
Троянда
Устриця
Жабун
Стокротка
Стокротка
Салонний Саєць
Устриця
Крихітка Луї
Оленя
Устриця
Кеп Ель-Юшник
Стокротка
Шалам-Балам
Тесля
Морж
Чорна Королева
Чорний Король
Крук
Чорний Лицар
Лев
Авторова передмова
Оскільки шахова задача, подана на попередній сторінці, декотрих читачів загнала в глухий кут, певно, годилося б пояснити, що її складено згідно з правилами – якщо говорити про самі ходи.
Правда, черговості ходів чорних та білих дотримувано не так суворо, як належало б, а «рокірування» трьох Королев просто означає, що всі вони потрапляють до палацу; але кожен, хто завдасть собі клопоту порозставляти фігури і зробити зазначені ходи, впевниться, що «шах» Білому Королю на 6-му ході, втрата чорними Коня на 7-му та фінальний «мат» Чорному Королю абсолютно відповідають законам гри.
Нові слова у вірші «Курзу-Верзу» викликали певні незгоди щодо їхньої вимови: тож, мабуть, годилося б дати пояснення і з цього приводу. У «яски» наголос слід робити на останньому складі, а в «марамульки» – на передостанньому.
Різдво 1896р.
Дитя із соняшним чолом
І дива спраглим зором!
Хай все змінилося кругом
І розділя нас море,
Ця повість – дар мій, знаю, вмить
Тебе, мій друже, звеселить.
Твоїх не видно зір-очей,
Не чуть дзвіночка сміху,
Ти панна вже – й мене, ачей,
Забула… Але втіха
Зігріє дні мої однак,
Як ти спізнаєш казки смак.
Я почато ще давніш,
Як сонце літнє сяло,
Під сплески весел у човні
Прості слова звучали.
Ті сплески в пам 'яті живуть,
Хоча літа ячать: забудь!
Ходи ж, послухай, не барись,
Допоки голос грізний
Гукне до одру – й не просись
Тоді – вже буде пізно.
Ми діти, сиві вже нехай,
Нас спать лягати й не благай!
Довкіл мороз, сліпучий сніг,
Похмурий шал хурдиги,
А в нас – дитячий, щасний сміх,
Багаття жаром диха.
В обіймах казки не страшні
І лютої негоди дні.
Хай тихої зажури флер
На повість ліг спроквола,
Хай сонцесяйний день помер,
І літо захололо,
Та чарів казки подих зла
Не розіб'є, не подола[2].
Розділ перший. Задзеркальний дім
Одне було ясно: біле кошеня тут ні до чого, у всьому завинило чорне. Ось уже із чверть години мама-кішка вмивала Сніжинку (яка, зрештою, не дуже й пручалася), тож наробити шкоди вона просто не мала коли.
А на те, як Діна вмиває своїх діток, варто було подивитися: однією лапою вона притискала бідолашку вухом до підлоги, а другою терла їй писочок, починаючи з носа. Ось і тепер, як уже згадано, вона працювала в поті чола над білим кошеням, а те лежало собі слухняно і навіть помуркувало – мабуть, відчувало, що все те робиться для його ж таки добра.
З чорним кошеням Діна впоралася раніше, тож поки Аліса, згорнена калачиком
Дійові особи (лат.).
У цьому вступному вірші Керрол пригадує «південь золотий» 1862 р., коли він і його приятель Робінсон Дакворт вирушили в човні з трьома маленькими доньками ректора Ліддела на прогулянку вгору по Темзі. «Перша» – то старша серед сестер Лоріна Шарлотта, якій на той час було 13 років, «Друга» – десятирічна Аліса Плезнс, яка стала прообразом Аліси; а «третя» восьмирічна Едіт.