Пастка. Владимир Михановский
Читать онлайн книгу.
схилився над шахівницею. Карранса вдоволено відкинувся на спинку крісла.
– Гм… Щось не бачу рятунку, – нарешті мовив Стафо.
– Зізнаюсь, що і я такої ж думки, – відгукнувся Карранса.
– Однак вихід є, – пролунав збоку впевнений голос. – І дуже простий. Погляньте-но! Слон б’є на ф7 з шахом, причому є два варіанти. Або ж чорні візьмуть жертву і поб’ють слона, або відходять королем… – Гнучкі щупальця Роба заходилися швидко пересовувати фігури, показуючи варіанти.
– Чекай, чекай, – зраділо мовив Стафо, – далі я сам бачу. Я роблю нічию вічним шахом. Тільки, Роб, чому ти завжди втручаєшся, заважаєш? Скільки разів ми домовлялися, щоб ти нікому не підказував.
– Я підказав, бо жоден з вас не бачив правильного продовження, – відповів Роб.
– Тебе ніколи не переспориш, ти залізний, – зауважив Стафо, складаючи шахові фігури в коробку.
– Ось що, Роб, – сказав Карранса, пильно дивлячись в ілюмінатор, – принеси нам по склянці чаю.
Роб нечутно вислизнув з каюти.
– Чого це ти сьогодні похмурий? – Стафо поклав руку на плече Карранси. – Жалкуєш, що втратив виграш?
– Ні, що ти.
– Може, щось трапилось на чергуванні?
– Та ні, чергування тут ні до чого. Поясни-но мені краще одну річ… – перевів на інше розмову Карранса.
В цей час розчинились двері і в каюту ввійшов Роб. Він обережно поставив на звільнений шаховий столик тацю з склянками.
– Ага, ти щось хотів? – спитав Стафо, підсовуючи Каррансі склянку.
Але Карранса відповісти не встиг. Злегка клацнув відеофон, і пролунав ледь хриплуватий капітанів голос.
– Пілот Карранса, негайно зайдіть в головну рубку.
На ходу підсмикнувши застібку комбінезона, Карранса кинувся до виходу. Згідно суворої інструкції, виходити з каюти в коридор можна було тільки в наглухо закритому комбінезоні з спеціальним приладом, що захищав од випромінювання. В цьому районі Простору, де перебувала «Рената», космічні промені – ці «вічні мандрівники» Всесвіту – були надзвичайно інтенсивні…
Капітан зовні був спокійний.
– Ну, як відпочили?
– Трохи, – відповів Карранса.
– Погляньте, – Петро Брагін кивнув на спідометр.
Години зо дві тому, коли Карранса з наказу капітана збільшив потужність центральних іонних двигунів, оранжева крапка злилася з вертикаллю на шкалі спідометра. Тепер крапка знов, ніби нехотя, відповзла вбік од вертикалі.
– Давайте ще раз перевіримо як слід прилади.
– А коли знову… – не втримався Карранса.
– Тоді повідомимо про гальмування «Ренати» всьому екіпажу, – рішуче відповів капітан.
Марія Аверіна займалась своїми буденними справами. А справ у неї, астробіолога «Ренати», вистачало. її давно вже цікавила проблема різних форм життя в космосі. Марія ретельно досліджувала численні метеорити і мікрометеорити, віддаючи улюбленій справі кожну вільну хвилину. Багато оригінальних зразків діставав їй Стафо, молодий штурман. Вони були майже однолітки – Стафо лише на рік старший за Марію.
Марія, заклопотана