Час second-hand (кінець червоної людини). Светлана Алексиевич
Читать онлайн книгу.
з Павкою Корчагіним. Із першими більшовиками з портфелями та револьверами. Від них залишилася тільки військова лексика: «солдати партії», «трудовий фронт», «битва за врожай». Ми вже не відчували себе солдатами партії, ми були службовцями партії. Клерки. Був такий обряд – світле майбутнє: в актовій залі висів портрет Леніна, в кутку стояв червоний прапор. Обряд… ритуал… Солдати були вже не потрібні, потрібні були виконавці: «давай-давай», а як ні – то «партквиток на стіл». Наказали – зробив. Доповів. Партія не військовий штаб, це апарат. Машина. Бюрократична машина. Гуманітаріїв на службу брали рідко, партія їм не довіряла від часів Леніна, який писав про інтелігентів: «Не мозок, а лайно нації». Таких, як я, було мало. Філологів. Кадри кували з інженерів, зоотехників, із тих, чия спеціальність – машини, м’ясо та зерно, а не людина. Кузні партійних кадрів – сільськогосподарчі інститути. Потрібні були діти робітників і селян. Із народу. Бувало дуже кумедно: ветеринара, наприклад, могли взяти на партійну роботу, а лікаря-терапевта – ні. Не зустрічала там ані ліриків, ані фізиків. Що ще? Субординація, як в армії… Шлях нагору повільний, зі щабля на щабель: лектор райкому партії, потім – завідувач парткабінету… інструктор… Третій секретар… другий секретар… Я всі щаблі за десять років пройшла. Це зараз молодші наукові співробітники і завлаби кермують країною, голова колгоспу чи електрик стає президентом. Замість колгоспу – одразу країна! Це трапляється тільки під час революції… (Запитання – чи то до мене, чи то до себе.) Не знаю, як назвати те, що відбулося в дев’яносто першому…
Революція чи контрреволюція? Ніхто не намагається навіть пояснити, в якій країні ми живемо. Яка в нас ідея, крім ковбаси? Що будуємо… Ідемо вперед – до перемоги капіталізму. Так? Сто років лаяли капіталізм: страховище… монстр… А тепер пишаємося, що в нас буде, як у всіх. Якщо станемо як усі, кому ми будемо цікаві? Народ-богоносець… надія всього прогресивного людства… (Іронічно.) Про капіталізм у всіх таке ж уявлення, як нещодавно про комунізм. Мрії! Судять Маркса… звинувачують ідею… Ідея-вбивця! А я звинувачую виконавців. У нас був сталінізм, а не комунізм. А зараз ані соціалізму, ані капіталізму. Ані східної моделі, ані західної. Ані імперії, ані республіки. Бовтаємося, як… Промовчу… Сталін! Сталін! Ховають його… ховають… А закопати ніяк не виходить. Не знаю, як у Москві, а в нас його портрети ставлять під лобову шибу в автомобілях. В автобусах. Далекобійники особливо його люблять. У мундирі генералісімуса… Народ! Народ! А що народ? Народ сам про себе сказав: із нього й дубина, й ікона. Як із дерева… Що зробиш, те й буде… Хитається наше життя між бараком і бардаком. Зараз маятник посередині… Півкраїни чекає на нового Сталіна. Ось прийде він і дасть усьому лад… (Знову мовчить.) У нас… звісно… в райкомі теж було багато розмов про Сталіна. Партійна міфологія. Її передавали з покоління в покоління. Усі полюбляли розмови про те, як жили за Хазяїна… Сталінські порядки були такі: наприклад, завідувачам секторів