Я обіцяю тобі волю. Лоран Гунель
Читать онлайн книгу.
ніж порушити мовчанку:
– Отже, тут почалася ваша кар’єра співачки.
Сибіль Ширдон знову всміхнулася і заперечила:
– Ні, я б так не сказала!
– Хіба не тут ви давали перші концерти?
Вона похитала головою.
– Ні, але тут перевернулося моє життя.
Доглядальниця не зводила із Сема очей: здавалося, один хибний крок із його боку – і вона накинеться. Фотограф невтомно клацав фотоапаратом.
– Можете розповісти детальніше?
– То було на початку 1960-х років. А точніше, у… 1964-му. Я працювала на цьому кораблі – кораблі-ресторані, де був піано-бар і ввечері проводилися концерти. Я керувала командою працівників на борту, але в мене нічого не виходило. Проте без цього провального досвіду моє життя ніколи б не склалося так, як склалося.
Вона закашлялася. Кашель кепський. Сем не стримався й стурбовано позирнув на доглядальницю, та, зустрівшись із нею поглядом, одразу пошкодував: вона виструнчилася, і Сем зрозумів, що мимоволі нагадав про її місію.
Аж тут до Сибіль Ширдон підійшов керівник операції з підняття корабля в забризканому мулом бежевому плащі.
– Пані, – сказав він, – хлопці зійдуть на борт корабля. Звісно, ми не можемо запропонувати вам до них приєднатися: ви ж розумієте, якісь елементи можуть обвалитися…
– Так, розумію.
– Але ми будемо знімати відео і потім покажемо вам запис, якщо хочете.
– Чудово!
– Чи є якась зона на кораблі, яку б вам найдужче хотілося побачити? Ми тоді знімемо, якщо вийде.
Вона на кілька секунд замислилася, похитуючи головою, аж тут очі її заблищали.
– Я б хотіла побачити рояль чи те, що від нього зосталося, якщо за всі ці роки вода його не знищила.
Чоловік зобразив розуміння на лиці:
– Дуже добре, пані, я передам ваше прохання. Де він стояв?
– У великій залі, де проходили концерти. Чорний кабінетний рояль. Ви його не проґавите.
– Гаразд, – відказав чоловік і пішов.
Кілька секунд Сем мовчки дивився на Сибіль Ширдон і нарешті мовив:
– Здається, цей рояль мав для вас велике значення.
Вона задумливо кивнула. Вуст торкнулася ледь помітна ностальгійна посмішка.
– Він був свідком мого падіння і відродження. Під його акомпанемент я вперше насмілилася співати на сцені. Це ще був не концерт, та я відважилася виступити – от що головне. А все завдяки молодому піаністові. Він був ірландцем – як і ви, мабуть. Щовечора, коли клієнти розходилися, грав власну композицію – чуттєву, меланхолійну…
Сем помітив на очах Сибіль сльози.
Доглядальниця занепокоїлася, насупилася й демонстративно позирнула на годинник.
– Як його звали? – поцікавився Сем.
Мовчання.
– Жеремі Фланаґан. Потім ми втратили зв’язок. Багато років по тóму моя подруга казала, що бачила його в нью-йоркському піано-барі. Я туди телефонувала, намагалася знайти Жеремі, але він якраз змінив роботу і не лишив адреси.