Німа смерть. Фолькер Кучер
Читать онлайн книгу.
йому несамовито калатало. Лежачи в своєму ліжку, він не відразу зрозумів, де він – знайомі обриси спальні поволі вимальовувалися в півтемряві. Важкі штори пропускають замало світла.
Демони повернулися, проте не такі, як зазвичай. Усе було інакше, але не менш жахно. Тепер, сидячи в ліжку і важко дихаючи, з чолом, зрошеним холодним потом, і звівши очі на стелю, він бачив там картини сну виразно, як на полотні.
Ліс: дерева стоять незвично рівно, як свічки, їхніх верхів не видно, чорні, вкриті мохом стовбури що вище, що щільніше оповиває густий білий серпанок, лісовий ґрунт теж вистелений килимом туману – таке враження, ніби дерева виростають з туману і вгорі знову в нього вростають.
Він блукав цим лісом і щось шукав, але не міг пригадати, що саме. Потім, у монотонному чергуванні чорних стовбурів у білому тумані, він раптом виявив яскраву пляму. Червону. Там був хтось. Жінка в червоному пальті.
Він рушив до неї, ніби керований якоюсь магнетичною силою. Жінка повернулася до нього спиною, але він знав, що це має бути Каті – це її пальто.
– Каті, – озвався він до неї, – добре, що я нарешті знайшов тебе, мені треба поговорити з тобою.
Жінка обернулася – повільно, ніби рухаючись у якійсь липкій прозорій масі. Він побачив її обличчя, але не міг упізнати – риси були нечіткими, ніби на них конденсувалася ота глевка маса, що замінила повітря. Він бачив її обличчя ніби крізь товстий шар клейстеру, бачив, що в ньому відкрилося щось темне – певне рот. Вона заговорила, і він почув голос Каті.
– Баумґарте, – мовила жінка, – що ти тут робиш?
Це мала бути Каті, бо то був її голос, її постать вимальовувалася під пальто, її груди, її дещо заширокі стегна.
Рат хотів заперечити, хотів назвати власне ім’я, але не зміг, з горла не линув жоден звук, навіть хрипіння чи харчання, геть нічого. Натомість права рука його, ніби мимоволі, рушила вперед. Жінка (Каті?) широко розплющила очі, з жахом дивлячись на його руку. Він подивився вбік і побачив довгий ніж у правій руці, він намагався зупинити рух або принаймні скерувати його інакше, але не спромігся, хоча рука рухалася так повільно, як у відтворенні з кіноплівки, на яку знімали з більшою швидкістю.
– Не займайте мене! – кричала Каті, бо то справді була Каті, і він дедалі чіткіше бачив її риси під клейстером, що поступово розчинявся і ставав прозорішим. – Пробі! Порятунку!
Ніж рухався своєю траєкторією безжально, повільно, але нестримно. Так само повільно й потужно, з огидним чвяканням, він увійшов у груди Каті. Негайно, ніби все повітря враз вийшло з легень, крики Каті припинилися, але на цьому все не скінчилося – ніж колов знову і знову, нестерпно повільно і невблаганно. Нарешті він зупинився. Рат побачив зламане лезо в своїй руці, потім закривавлене тіло Каті, яке повільно сповзало по стовбуру дерева, темно-волого забарвлюючи його кору.
Рат блукав, заглиблюючись в ліс, і раптом, десь над хмарою туману, один по одному, з електричним гудінням, стали спалахувати прожектори, яскраво освітлюючи весь ліс. Тільки тепер він зрозумів, що вбраний в уніформу гауптмана – королівського прусського капітана. Його шинель була заляпана кров’ю, але принаймні