Книга Розчарування. 1977–1990. Тимур Литовченко
Читать онлайн книгу.
вашого колишнього наукового керівника про ваші таланти незмінно є загальновідомою.
– Тоді в чім річ? Поясніть, прошу. Невже ви вважаєте, що і справді… як у тому кіно… «Хороший дом, хорошая жена – что еще нужно человеку, чтобы встретить старость?»
– Це звідки? – спитав здивовано завсектором.
– З «Білого сонця пустелі».
– А-а-а… Смішний фільм. Але до чого ви його процитували?
– А до того, що, почувши такі нищівні слова на свою адресу, митник Верещагін не стерпів…
– І загинув, – різко перервав його Кім Альбертович. – Адже цей герой загинув, хіба я не правий?
– Еге ж, – не надто охоче погодився Нехай.
– То невже заради року роботи в нашому інституті ви збираєтеся наражати на небезпеку свого колишнього наукового керівника? Та ще й загалом-то літню жінку – давайте вже говорити відверто, як воно є насправді. Отже, збираєтесь?
Костянтин Демидович промовчав, тому завсектором знову зняв окуляри та ще раз розтер обличчя, потім тихо мовив з неприхованим докором:
– Та-а-а-ак… Отже, збираєтеся! Не очікував я від вас цього. Правду кажучи, ніяк не очікував. Підставляти під можливий удар літню жінку, яка й без того стільки для вас зробила… Не по-чоловічому це, от що я вам скажу.
– Я в дитбудинку виріс, – так само тихо пробурмотів Нехай, – а там… Знаєте, там всяке ставалося. Й далеко не завжди моє дитинство вкладалося в рамки етики. По-чоловічому чи не по-чоловічому – яка різниця?! Якщо моє звільнення з Іституту кібернетики завдасть удару…
– Костянтине Демидовичу!
Він замовк і запитально подивився на свого безпосереднього начальника.
– Гаразд, Костянтине Демидовичу, давайте керуватися логікою, як і належить двом математикам. Якщо ви це запропонували – гаразд, давайте так! Отже, я вас знов уважно слухаю. Уже вкотре. Слухаю.
– Дякую, Кіме Альбертовичу, – кивнув Нехай. – Отже, почнемо з того, що після загибелі батьків ми з сестрою зростали у дитячому будинку.
– Ви разом з рідною сестрою. З Нехай Надією Демидівною – я все вірно зрозумів чи, може, щось наплутав?
– Так, усе вірно.
– Гаразд, продовжуйте, прошу.
– Після дитбудинку я пішов працювати на виробництво. Там мені дали направлення в університет, де я вивчився на математика. Коли наш товариш директор домігся організації нашого інституту…
– Товаришу Нехай, – у голосі завсектором несподівано брязкнув метал, – я дуже… Ду-у-уже попросив би вас не приплутувати сюди ще й нашого беззмінного керівника, товариша Глушкова.
– Та я й не приплутую! І не думаю навіть…
– Товаришу Нехай… Костянтине Демидовичу… Давайте справді не вплутувати в цю справу ще й академіка Глушкова. Просто констатуємо, що ви почали працювати в нашому інституті у відділі Катерини Логвинівни Ющенко, цього цілком вистачить.
– Гаразд. Отже, я почав працювати в Інституті кібернетики, де без жодних проблем захистив кандидатську дисертацію і…
– Стоп!
Костянтин Демидович