Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев
Читать онлайн книгу.
тридцяти років передувала інша схожа група.[60]
Їдиш і далі був головною мовою євреїв міста, але члени «Езри» стали розмовляти на івриті й користувалися нам як власним таємним жаргоном. Вони писали свої листи на сучасному івриті, зазвичай літературним, іноді навіть досить багатим, написаним гарним почерком.
Листи, які четверо друзів писали один одному після розлучення та мемуари, які вони опублікували згодом, випромінювали змучений підлітковий гнів; вони відчували себе в пастці між минулим століттям і сучасністю. «Душа моя не знаходила собі місця, – писав Бен-Ґуріон. – Не знаю, чому я іноді такий сумний і пригнічений, але відчуваю велику й глибоку порожнину, що знесилює серце… У мене велика туга, але за чим саме – не знаю».[61] Левкович також розповідав про «юнацьку тугу за незрозумілим невідомим» та за «усім, що далеко». Він відчував «велику спрагу» до здійснення «великої справи» і страждав від важкої депресії та тривоги. Він натомився від життя. Цемаха мучили ті самі думки. «Життя для нас було наче смерть, а смерть цікавила, ніби життя, хоча ми небагато розуміли в них, а втім, вбирали в себе щось корисне від цього», – писав він у своїх мемуарах. Він писав до Фукса: «Неможливо навіть і думати про смерть, але і жити я не можу».[62] Цемах був високим і вродливим, із кучерявим волоссям і чорними вусами; гордим, марнославним базікалом. Разом з іншими хлопцями він знущався з Левковича через його неосвіченість і навіть публічно принижував його батька у синагозі. Він глумився над звертанням «містере Авігдоре», як він кликав батька Бен-Ґуріона, з помилками промовляючи російською.[63] За словами Цемаха, Фукс був «емоційним», «делікатним» і дещо «пасивним» хлопцем. «Його характер був занадто ніжним, було в ньому навіть щось жіноче, але його ніжність була приємна та дуже приваблива», – писав він.[64]
Фукс не був таким пригніченим, як його друзі, але, схоже, поділяв тугу Левковича за «усім, що далеко». 1904 року він поїхав до Лондона, залишивши у Плоньську сестру Цемаха, яку тоді кохав. Цемах писав Фуксу, що сестра іноді питає про нього. Але переважно він писав про своє власне кохання до сестри Фукса та свої почуття до самого Фукса. «Я так сумую за тобою, так сильно бажаю та жадаю бачити тебе, мій любий друже. О, якби я тільки потиснув твою руку, перш ніж ти полишиш мене, якби я міг обійняти та осипати тебе поцілунками». Якось він підписав свого листа прощальною фразою: «Твій брат обіймає та цілує тебе із шаленою любов’ю».[65] Іноді Цемах опікав його. У Лондоні Фукс мав намір навчатися у рабинському коледжі, але до того ж мав проблеми з упевненістю у собі. Цемах умовляв його: «Ти тільки-но переступив поріг, а я вже чую невдоволення, обурення та нарікання… невже ти думав, що вони мали запросити музичний гурт, щоб вітати тебе після приїзду до Лондона?» Цемах описував свої стосунки з Бен-Ґуріоном тоді як близьку дружбу. Обидва зустрічалися щодня та, як каже Цемах, між ними не
N. M. Gelber 1963, p. 24; Zemach 1963b, p. 168; Kleinitz-Vigdor 1963, p. 228; Zalkin 2001, 2, p. 402.
Лист Бен-Ґуріона до Фукса від 28 червня 1904 року, наведений у Erez 1971, p. 18.
Zemach 1983, p. 25; Lavi 1957, pp. 29, 63ff.; лист Цемаха до Фукса від 23 жовтня 1904 року, люб’язно наданий Йорамом Верете.
Zemach 1983, pp. 22, 19, 27; два листи Шломо Цемаха до Шмуеля Фукса без дат, люб’язно надані Йорамом Верете.
Zemach 1983, p. 18; Zemach 1969, p. 225.
Листи Цемаха до Фукса від 1 та 2 червня 1904 року, люб’язно надані Йорамом Верете.