Якщо кров тече. Стивен Кинг
Читать онлайн книгу.
Що трапилося, чуваче?
– Мене хтось побив, – сказав я. – Краще я не йтиму всередину. Поганенько виглядаю.
Він вийшов через три хвилини, привівши не тільки міс Гарґенсен, але й Реґіну з Марджі. Друзі перелякано дивилися на мою розбиту губу і роз’юшений ніс. Одяг теж заляпало кров’ю, а сорочка (геть нова) розірвалася.
– За мною, – сказала міс Гарґенсен. Її ніби не стривожили кров, синець на щоці й губи, що почали надуватися. – Всі.
– Я не хочу заходити, – сказав я, маючи на увазі спортзал. – Не хочу, щоб на мене глипали.
– Розумію, – сказала вона. – Сюди.
Вона повела нас до входу з табличкою «ТІЛЬКИ ДЛЯ ПЕРСОНАЛУ», відімкнула його, впустила нас і повела до вчительської. Там не було нічого розкішного, я бачив кращі меблі на газонах у Гарлоу, коли люди проводили дворові розпродажі, але там були крісла, і я сів в одне. Вона знайшла аптечку й послала Реґіну до вбиральні по холодну ганчірку до мого носа, про котрий вона сказала, що він не схожий на зламаний.
Реґіна вийшла звідти вражена.
– Там крем для рук від «Аведи»!
– То мій, – сказала міс Гарґенсен. – Намасти собі, якщо хочеш. Приклади оце до носа, Крейґу. Тримай. Хто вас привіз, народ?
– Крейґів тато, – сказала Марджі. Вона роздивлялася цю незвідану місцину великими очима. Оскільки стало ясно, що я житиму, вона фіксувала все побачене, щоб пізніше обговорити з подружками.
– Подзвоніть йому, – сказала міс Гарґенсен. – Крейґу, дай Марджі телефон.
Марджі подзвонила татові й сказала йому приїхати нас забрати. Він щось сказав. Марджі послухала, а тоді мовила:
– Ну, тут одна маленька халепа. – Знову трохи послухала. – Ну… гм…
Біллі взяв телефон.
– Його побили, але він у порядку. – Послухав і простягнув телефон. – Хоче почути тебе.
Звісно, хоче, і після питання, чи все нормально, він захотів почути, хто то був. Я сказав, що не знаю, але думаю, що хтось зі старшокласників, який намагався прорватися на танці.
– Усе гаразд, тату. Давай не будемо робити з цього велике діло.
Він сказав, що це таки велике діло. Я сказав, що ні. Він – що так. Ми ще трохи посперечались, а тоді він зітхнув і сказав, що приїде якнайшвидше. Я закінчив дзвінок.
Міс Гарґенсен сказала:
– Мені не можна видавати нічого від болю, бо це дозволено робити тільки шкільній медсестрі, та й то зі згоди батьків, але її тут нема, тож… – Вона схопила свою сумочку, що висіла на гачку біля куртки й зазирнула всередину. – Ніхто з вас не збирається скористатися нагодою виказати мене і, мабуть, позбавити роботи?
Мої троє друзів захитали головами. Я теж, але дуже обережно. Кенні впіймав мене доволі вдалим боковим у ліву скроню. Я сподівався, що хуліганистий покидьок ушкодив руку.
Міс Гарґенсен видобула пляшечку напроксену.
– Мої особисті запаси. Біллі, набери води.
Біллі приніс мені пластиковий стаканчик. Я ковтнув пігулку, і мені миттєво полегшало. Отака