Листи до Феліції (1914–1917). Франц Кафка
Читать онлайн книгу.
не очікував. Але, можливо, була якась середина, точно була така середина. І Ти, певно, її б знайшла, без пошуків, цілком природно, якби не, саме так, якби не було того страху, тієї відрази, яка утримувала тебе від того, що було вкрай необхідно для мене й для нашого спільного життя. Я міг все ще сподіватися, що ми дійдемо цієї згоди, але це були лише сподівання, тоді з’явилися, однак, ті ознаки протилежного, яких я боявся і від яких я також мусив захищатися, якби хотів, щоб Ти мала ще живого чоловіка.
І зараз Ти, звичайно, можеш усе перекрутити й сказати, що Ти у своїй суті так само була під загрозою, як і я у своїй, і що Твій страх був так само виправданий, як і мій. Я не думаю, що це було так. Я все ж кохав Тебе у Твоїй справжній сутності, і лише коли вона вороже торкалася моєї роботи, я її боявся. Все ж, оскільки я так кохав Тебе, я не міг би робити нічого іншого, окрім як допомагати Тобі зберегти себе. Все-таки це не зовсім правдиво, Ти була під загрозою, але хіба Ти не хотіла бути під загрозою? Ніколи? Зовсім ні?
Я не сказав нічого нового, можливо, трішки по-новому виклав, але нічого нового. Однак новим є те, що написано це поза нашим постійним листуванням і що я тому й через те, що Ти хотіла цього підсумку, сподіваюся отримати чітку відповідь. Я жадібно чекаю на Твою відповідь. Ти маєш мені відповісти, Феліціє, наскільки б Тобі не подобався мій лист. Я з нетерпінням чекаю на Твою відповідь. Коли я вчора перервав листа – було вже пізно, і я ліг спати, поспав недовго, але коли я потім прокинувся і до ранку, власне, більше не заснув, мене охопила наша тривога і наш біль – тут справді є щось спільне – незмінно, як у найгірші часи. Це все ще пов’язане між собою, нічого з турбот не вирішилося, варто їх бодай трохи відпустити. Вони крутять і смикають, неначе вхопивши мене за язика. Цієї ночі я думав, що межі безглуздості вже позаду, і я не знав, як себе рятувати. Тож Ти мені обов’язково відпиши, а якщо хочеш бути особливо люб’язною, надішли телеграму, отримавши цього листа.
Ти згадуєш листування з Ерною. Я не знаю, що Ти маєш на увазі, коли кажеш, що я, незалежно від цього листа, повинен відповісти Тобі. Сталося так, що я збираюся написати Ерні завтра. Тому я їй також напишу, що написав Тобі. Ерна була надзвичайно добра до мене і є доброю до Тебе.
25 січня 1915 року, Прага
До Феліції Бауер
Отже, мені підсумувати, Ф.? Насамперед так само безпосереднє, як і старе спостереження. Я сідаю за листа й стаю ближче до Тебе, ближче до Тебе, ніж навіть коли стою біля Твоєї канапи. Тут Ти мене не спантеличиш, тут Ти не ухилишся від мого погляду, моїх думок, моїх питань – навіть тоді, коли мовчиш. Чи ми десь тут у мансардній квартирі, де годинник з дзвіниці замість підлогового годинника? Можливо.
Ми з’ясували, що ще не проводили гарно час разом. І це ще м’яко кажучи. Можливо, ми не провели навіть жодної повноцінної вільної хвилини разом. Я згадую Різдво 1912 року. Макс був у Берліні й думав, що мусив підготувати Тебе до жахливого листа, який Тобі грозив від мене. Ти обіцяла залишатися