30 років незалежності України. Том 2. Від 18 серпня 1991 р. до 31 грудня 1991 року. Олександр Бойко
Читать онлайн книгу.30 років незалежності України. Том 2. Від 18 серпня 1991 р. до 31 грудня 1991 року - Олександр Бойко
зовнішньої політики, скільки звучала жорстка критика теорії і практики перебудовчих процесів; у виступах лунали різкі випади проти Політбюро, в першу чергу проти М. Горбачова; висловлювалися вимоги «зміни керівництва» та заклики до надзвичайних заходів «порятунку країни». За словами Михайла Сергійовича, «знала про ці розмови, якщо не виступала їх ініціатором», та частина Політбюро, яка намагалася вплинути на Генсека з метою використання його президентських повноваженнь для введення надзвичайного стану та відновлення диктату керівництва КПРС[49]. Крім того, напередодні квітневого Пленуму ЦК на пленумах Московського міського та Ленінградського обласного комітетів КПРС чітко пролунали виступи з вимогою відставки М. Горбачова.
В. Павлов.
Фото: ru.wikipedia.org
З огляду на такий розвиток подій і, очевидно, проаналізувавши іншу інформацію, О. Яковлєв 18 квітня 1991 р. направив М. Горбачову листа, в якому попереджав: «Наскільки я обізнаний, та й аналіз диктує прогноз: ГОТУЄТЬСЯ ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ СПРАВА (тобто комуністичний. – А. Я.)… Настане щось, подібне неофашистському режиму. Ідеї 1985 року буде розтоптано. Ви та Ваші соратники будуть піддані анафемі. Наслідки трагедії не піддаються навіть уяві»[50]. Отже відчуття, що от-от щось відбудеться, наростало…
Активні та масштабні дії майбутніх гекачепістів не могли не потрапити в поле зору західних політиків. Саме тому вже 20 червня у Берліні державний секретар США Дж. Бейкер повідомив міністру закордонних справ СРСР А. Бессмертних про те, що у Радянському Союзі готується усунення з посади М. Горбачова. У змові, за даними американської розвідки, активну участь беруть В. Крючков, В. Павлов та Д. Язов. Цю ж інформацію було передано М. Горбачову через посла США Дж. Ф. Метлока. На заяву дипломата про реальність державного перевороту радянський лідер відповів: «Передайте президентові Бушу, що я розчулений… Але скажіть, щоб він не хвилювався. Я все тримаю у руках (виділено – О. Б.)»[51].
6 серпня В. Крючков дав завдання групі аналітиків (заступнику начальника 1-го Головного управління КДБ В. Жижину, помічнику першого заступника голови КДБ А. Єгорову, командувачу Повітряно-десантними військами П. Грачову) підготувати довідку-прогноз стосовно перспектив та можливих наслідків запровадження в країні надзвичайного стану. 8 серпня В. Крючкову було повідомлено про недоцільність запровадження комплексу надзвичайних заходів. Однак, на думку керівника КДБ, далі зволікати з цим кроком вже було неможливо: після підписання Союзного договору ввести надзвичайний стан буде вже нереально.
За лаштунками змови стояли кілька груп високих партійних та державних посадовців: представники воєнно-промислового комплексу (О. Бакланов, А. Тізяков); вищі партійні керівники нової хвилі (В. Болдін, О. Шейнін); силові міністри (В. Крючков, Б. Пуго, Д. Язов); вищі керівники державних структур СРСР (В. Павлов, Лук’янов, Г. Янаев). У
Горбачев М. С. Жизнь и реформы. – Кн. 2. – М.: «Издательство «Новости»», 1995. – С. 535.
Яковлев А. Н. Сумерки. Изд. 2-е, доп. и перераб. – М.: Материк, 2005. – С. 427.
Джек Ф. Метлок. Смерть империи. Взгляд американского посла на распад Советского Союза. – М., 2003. – С. 457–462.