Війна світів. Герберт Уеллс
Читать онлайн книгу.
ще не бачили марсіян, мали про них дуже невиразне уявлення, тому й почали з цікавістю розпитувати. Потім сказали, що вони й самі не знають, хто дав команду вивести війська. Ходили чутки, ніби серед кінної гвардії дійшло навіть до непослуху. Сапери, освіченіші за простих солдатів, упевнено обмірковували незвичну тактику можливих боїв. Коли я розповів їм про тепловий промінь, між ними спалахнула суперечка.
– А я вам кажу, треба прикритися, підповзти до них близько та й кинутись в атаку, – сказав один.
– Еге ж! Надумав, – відповів інший, – а чим же ти прикриєшся від отого вогню? Хіба хмизом, щоб більше підсмажитись? Підійти б оце до них якомога ближче та й вирити окопи – он що!
– Які там у біса окопи! Ти, крім них, нічого й не знаєш. Родитися б тобі, Сніппі, кроликом.
– То в них, виходить, зовсім нема шиї? – затягуючись цигаркою, несподівано озвався замріяний смуглявий солдатик.
Я ще раз описав марсіян.
– Та це щось таке, ніби восьминоги, – вирішив він. – Виходить, будемо воювати з рибами.
– Воно й не гріх убити таку тварину, – знову озвався перший солдат.
– А чому б не пустити в них снаряда та одним махом і не покінчити з усіма? – вигукнув той самий солдатик. – А то, гляди, вони ще накоять лиха.
– Де ті ще снаряди! – мовив перший. – А час не жде. Я певен, що їх треба атакувати, і негайно.
Так сперечалися солдати. Невдовзі я їх залишив і пішов на станцію по ранкові газети.
Я не хочу втомлювати читача описом цього довгого ранку і ще довшого дня. Мені не пощастило й глянути на вигін, бо навіть дзвіниці в Горселі й Чобгемі були у віданні військових властей. Солдати, до яких я звертався, самі нічого не знали, а офіцери були дуже заклопотані й таємниче мовчали. Населення за спиною війська почувало себе спокійно. Від Маршалла, власника тютюнової крамниці, я почув, що його син загинув на вигоні. Військова влада звеліла населенню з околиці Горсела замкнути й залишити свої будинки.
Близько другої години, зовсім стомлений, бо стояла страшенна спека й духота, я повернувся додому полуднувати. Щоб трохи освіжитися, я помився під холодним душем, а пізніше (вже о пів на п’яту) пішов на залізничну станцію по вечірні газети, – в ранкових містився лише неточний опис загибелі Стента, Гендерсона, Оджилві та інших. Вечірні газети, однак, не повідомили нічого нового.
Марсіяни не показувались. Очевидно, вони були чимось заклопотані у своїй ямі. Звідти чувся металевий стукіт і майже безперестану струмував дим. Видно, вони готувалися до бою. «Нові спроби встановити за допомогою сигналів якийсь контакт виявилися марними», – стереотипно повідомляли газети. Один сапер казав мені, що якийсь солдат підняв із окопів на довгому дрючку прапор. Але марсіяни звернули на те не більше уваги, ніж ми б на коров’яче мукання.
Мушу зізнатися, що вся ця військова підготовка, вся ця облога дуже збуджували мене. Моя уява розходи5лась, і я почав вигадувати всілякі