Війна світів. Герберт Уеллс
Читать онлайн книгу.
міста по допомогу. Страшенно збуджені, розхристані й обсипані піском, вони бігли по маленькій вуличці, залитій яскравим сонцем, саме о тій порі, коли крамарі відчиняли віконниці, а прості городяни відчиняли у спальнях вікна. Гендерсон кинувся на залізничну станцію, щоб якнайшвидше передати телеграфом новини до Лондона. Газетні статті вже підготували населення до цих незвичайних новин.
Близько восьмої години юрби хлопчаків та всякого люду вже мчали до вигону, бажаючи подивитися на «мертвих марсіян». Так починали розгортатися події. Вперше я почув про це від хлопця-газетяра без чверті дев’ять, коли вийшов купити «Дейлі кронікл». Звісна річ, я був надзвичайно вражений і, не гаючи марно часу, пішов через Отершоуський міст до піщаного кар’єру.
III. НА ГОРСЕЛЬСЬКОМУ ВИГОНІ
Біля великої вирви, в якій лежав циліндр, зібралося чоловік із двадцятеро. Я вже казав, який вигляд мало те велетенське тіло, що врилося в землю. Навколо, ніби від якогось вибуху, було обсмалено дерн і гравій. Мабуть, великий удар спричинив вибух вогню. Гендерсона і Оджилві там не було. Очевидно, вони вирішили, що зараз нічого не вдієш біля циліндра, і пішли до Гендерсона снідати.
Четверо чи п’ятеро хлоп’ят сиділи над ямою; вони метляли ногами й розважалися, кидаючи камінці в циліндр, доки я не нагримав на них. Тоді вони стали гратися у квача, туди-сюди шмигаючи поміж дорослими.
На цьому збіговиську були два велосипедисти, садівник-поденник, якого я вряди-годи наймав, дівча з дитиною на руках, різник Грег із своїм малим, кілька просто роззяв та ще хлопці, що бували на побігеньках у гравців у гольф або тинялися біля станції.
Розмовляли мало. Тоді англійський простолюд не дуже розумівся на астрономії. Більшість людей спокійно поглядала на рівну, мов стіл, покришку циліндра. Вона була в такому самому положенні, як її залишили Оджилві й Гендерсон. Мені здається, що глядачі розчарувалися, побачивши не обгорілі трупи, а цю непорушну брилу. Одні відходили геть, натомість підходили інші. Я спустився до ями, і мені здалося, ніби під ногами злегка двигтить земля. Покришка не рухалась.
Тільки підійшовши зовсім близько, я помітив усю химерність циліндра. З першого погляду він здавався не дивнішим за перекинутий вагон чи повалене величезне дерево. А навіть – і менш дивним.
Він був схожий на іржаву газову цистерну, напівукопану в землю. Тільки маючи певні знання, можна було помітити, що сірий нагар – то не просто окис, що жовтаво-білий метал, блискучий на оголеній різьбі, мав якийсь незвичний відтінок. Слово «неземний» більшій частині глядачів не говорило нічого.
Тепер я впевнився, що ця штуковина впала з Марса, але вважав за неймовірне, щоб усередині в ній була якась жива істота. Я здогадувався, що покришка відкручувалась автоматично. Незважаючи на думки Оджилві, я вірив, що на Марсі живуть люди. І чого тільки не малювала мені фантазія! А може, в циліндрі є якийсь рукопис? І чи зможемо ми його витлумачити? Може, ми там знайдемо якісь монети або зразки марсіянських речей? Але ж