Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою. Ирена Карпа
Читать онлайн книгу.
автоматично сприйматимуть життя подібним чином.
А якщо ви ходите з кислою пикою в чотирьох стінах і харкаєтеся від того, що навколо вас людей на пляжі, як пінгвінів на крижині, то… Окей, дитина гратиметься своїм відром і лопаткою. Але вам я щиро співчуваю. Бо співчуваю собі – пишу це, отака вся мудра, а ходити не можу через травмовану ногу. Гори довелось зміняти на пляжі. Іронія долі – зате знаю, про що говорю.
Так, останній раз у кемпінгу я спала ще будучи вагітною Каєю. То було під Монбланом у Французьких Альпах. Точніше, під льодовиком, котрий, подейкують, активно тане, тож щомиті в нас був романтичний ризик прокинутися в озері чи під апетитною сумішшю льоду й грязюки. Пронесло. Ще й пішки на той льодовик піднімалася, дорогою збираючи ягідки під сповненими докору поглядами чесних європейців: «Це ж приватна власність!»
До речі, у цивільних кемпінгах є цілком гігієнічні душі-туалети, кав’ярні, розетки, де можна зарядити всі акумулятори, є місця для готування їжі на своєму газі й цілодобовий доступ до питної води з бюветів. І обійдеться це вам з вашим наметом і машиною десь аж у п’ятнадцять євро максимум. Чисте повітря, краєвид і простір гарантовано. А тепер порівняйте з готелем… Найпростіші придорожні штибу Novotel чи Best Western нам, коли ми щосили гнали через Італію додому з Кайкою вже народженою, дешевше за сто євро за ніч не обходилися.
А відтак іще коли Кайка тільки народилася й ми закопали її плаценту в Перапертузі, хотіли було теж в наметі поспати під горою Монкальм, що на кордоні Франції й Іспанії у Піренеях. Приїхали, дістали намет, а він якоїсь дупи зламаний на самій осі. Так і спало наше сімейство… в багажнику. Спасибі конструкторам кросоверів: у нашому «Peugeot 3008» ззаду втоплюються сидіння і робиться площина штибу ліжка. Дуже комфортна – правда, якщо ваш зріст не більший за метр шістдесят…
На другий день ми сяк-так наклали зламаній осі шину з наметового кілка й перемотали кілограмом скотчу.
4. Дуже корисна штука, ця липка лента на прізвисько «скотч» – хай завжди валяється вам у бардачку.
І Кая спала як цариця – в шатрі. Це після того, як ота істота віку двох тижнів піднялася зі мною на висоту більше двох кілометрів до озера Румазет.
І от тепер так дивно (чи не дивно?…), що майже дворічна Кая і майже трирічна Кора разом зі мною розкладають намет і збираються вкладатися спати в «будиночок». І те, що за порогом будиночка шумить море, згори – сосни, а їжа готується на вогні, для них така сама даність, як і для дітей кілька тисячоліть тому. І щось вони не кричать «де наш аніматор і дитяча дискотека біля басейна з фонтанчиком рожевої газованої води?»
До речі, це так звучить воно просто – місце за крок від моря під соснами. Знайти його було непросто. А надто в темряві. Коли хтось із нас виходив у гущавину того, що джіпіес зображав як безлюдний мис, інші жартували: «Щось його довго нема. І звуки дивні з лісу. Давайте по черзі, по одному, підемо його пошукаємо?…»
У пік сезону на Адріатиці в похвалених мною кемпінгах ніде сраку примостити – всі сидять