Виховання без нервування, або Як упоратися з розбишаками, упертюхами, ледарями, плаксіями, крикунами та хитрунами. Вікторія Горбунова
Читать онлайн книгу.
ні худим, ні змарнілим.
– А ви уявіть, що б було, якби я не виготовувала, якби не стояла над душею! Але ж це ненормально! Інші хлопчики добре їдять. Он, його друзів, як у гості приходять, від тарілки за вуха не відтягнеш! А я, соромно сказати, досі, буває, його з ложки годую. Цілий день треба за ним ходити, щоб хоч щось поїв. Якщо і одне, й інше зготую, то хоч якась надія, що поїсть.
Хлопчик зосереджено розкладає пупсам у тарілки деталі від конструктора. На кожній височить вже чималенька гірка.
Для малюків спочатку і доросліших дітей в майбутньому дуже важливо говорити зайвій їжі категоричне «ні» та «не хочу». Адже бувають випадки, коли дитина відмовляється від їжі, реагуючи на сигнали організму про хворобу, або не хоче їсти щось конкретне через перенасичення чимось, що містить цей продукт. До того ж батьківське «він нічого не їсть» також може бути дещо перебільшеним.
Якщо в родині діє принцип «Я краще знаю, голодний ти чи ні», або «Доки все не з’їси – з-за столу не встанеш», або ще варіант – «Свиней у нас нема», дитина вимушена запихатися їжею попри власні потреби і з часом втрачає здатність до саморегуляції, поглинаючи усе, що бачать очі. Зайва вага, проблеми з обміном речовин з боку фізіології та психологічні невпевненість у собі, складність відстоювання власних інтересів, неможливість зробити вибір – далеко не повний перелік наслідків насильницького вигодовування.
Малюк, який бачить ложку й автоматично відкриває рота, милий, лише доки він малюк. Вже близько двох із половиною – трьох років ця пасторальна картинка стає карикатурною. Дитина може і має їсти сама і сама регулювати кількість їжі. Експерименти американського психолога Клари Девіс доводять, що діти, які мають можливість без будь-якого батьківського тиску самі обирати, що і скільки їсти, отримують усі необхідні поживні речовини, вітаміни, мінерали та мікроелементи, тобто самі для себе формують збалансований раціон.
Зустрічається й ухил в іншій бік, коли батьки обмежують дитину в їжі. Інколи такі обмеження є медичним призначенням і можуть бути наслідком знову ж таки неправильної організації харчування дитини, коли вона втрачає навички саморегуляції. Буває і так, що причини ховаються у викривлених уявленнях батьків про те, що таке здорова вага і як саме має виглядати, наприклад, красива дівчинка.
Одна з моїх клієнток забороняла своїм дочкам чотирьох і семи років їсти після шостої, обмежувала вживання хліба до шматочка чорного на добу, зовсім не балувала цукерками та тістечками. Усі її пояснення здавались логічними та обґрунтованими: «Їсти на ніч шкідливо», «Хліб – не вітаміни», «У сучасному солодкому одні барвники та консерванти». Як згодом з’ясувалося, сама вона усе життя була незадоволена власною вагою, вимучувала себе дієтами, мала епізоди булімії (розладу, пов’язаного з тим, що людина не може утриматись від переїдання, після чого звільняється від їжі, роблячи собі клізми, напиваючись послаблюючого або викликаючи