Оленіада. Ірен Роздобудько
Читать онлайн книгу.
Ройтберг залишив його в стайні, а ввечері збирався виправити ситуацію відпилюванням другого рогу, адже бідаха Сем міг задихнутися під тягарем одного величезного рогу. До речі, треба позичити інструменти в рукастого Василенка. І поки він про це не забув, швидко набрав номер мобілки підлеглого.
– Слухай-но, – гукнув у слухавку без усякого привітання, – увечері закинеш мені пилку. Зможеш? Годині о дев’ятій! О’кей?
На тому кінці бездротового зв’язку запанувала тиша.
– Гей, ти там? – гукнув Ройтберг.
– Пилку? Тобі? Навіщо?
– Буду ліквідувати ріг у свого красеня, бо задихнеться, перетисне горлянку під вагою власної голови. Якась наволоч спаскудила тварину. Знав би хто – вбив би на місці. А ти чого перелякався? – після паузи підозріло промовив Ройтберг.
– Я? Ні! Я – нічого… Принесу.
– О’кей! – кинув слухавку Ройтберг. І знову схилився над версткою. Що робити? Кого підтримати? Про що писати?
Треба ретельно відстежити всі новини, а вихід чергового номера пригальмувати хоча б на тиждень…
Після прийняття цього мудрого рішення Ройтберг, не посвячуючи співробітників у свої міркування та плани, оголосив «короткий день» і вийшов на вулицю. Полоззя саней самі помчали його до будинку коханки. Час був, а настрій… Настрій підніметься…
Але він не піднявся! Більше того, дурна баба, ледь прочинивши двері, засмикнуті на ланцюжок, ні сіло ні впало вихлюпнула на його нову дублянку полумисок з чимось гарячим. Розгублений і мокрий, він сів у санчата і попрямував додому.
– Де ти був? – суворо запитала дружина.
– Їздив! – невизначено буркнув Валентин Самсонович.
– А чого ти весь мокрий і смердиш? – підозріло обнюхала дублянку дружина.
Справді, дублянка Ройтберга смерділа вчорашнім курячим бульйоном. «От клята баба!» – подумки вилаявся Ройтберг, маючи на увазі обох.
– В їдальні облився, – сказав він і одразу ж увімкнув два джерела інформації: радіо і телевізор. – Щось таке робиться в світі… Нічого не розумію… Катастрофа якась.
По радіо, як завжди в цей час на каналі «Культура», тривав «прямий ефір» Ніни Ворон. Журналістка ледь встигала промовити дві-три фрази, як на неї сипався шквал дзвінків. Тема була актуальна: «Олені у трипільській культурі». Гість студії, дослідник прадавніх вірувань, наполягав на тому, що ці горді тварини вперше зародилися саме тут, а вже потім тисячоліттями мігрували на Північ. Він наводив приклади наскельних зображень та малюнків на прадавньому кухонному начинні – кам’яних ножах, кухлях та карафах. На них олені зображувалися як свійські тварини, котрі не тільки охороняли помешкання язичників, але й використовувалися для верхової їзди, як поводирі для сліпих, як вихователі дітей і навіть запліднювачі жінок. Як доказ він наводив давні фрески, на яких було зображено любовні сцени між людьми й тваринами.
– На деяких давніх малюнках можна побачити людинооленя і зробити висновок, що міфічні